top of page

Як в окупованому Херсоні розвозили хліб – розповідь херсонського водія-волонтера

Автор: Анна Щидловська

Коли 2 березня 2022 року окупанти увірвалися в Херсон, люди були геть розгублені.

Ворожа техніка та озброєні російські солдати на вулицях добряче налякали містян. Більшість магазинів, аптек та інших закладів зачинилися. Одразу стала відчуватися нестача елементарних продуктів. Зокрема, й через те, що автівки на дорогах обстрілювали, і далеко не всі водії були готові ризикувати життям, доставляючи продукти. Тим часом деякі сміливці проявляли ініціативу й допомагати землякам та місту вижити.

001.jpg

Перша поїздка

​

Херсонець Руслан Берлінський працював за кордоном далекобійником, але незадовго до війни вирішив поміняти роботу. Тож повернувся до рідного міста й тимчасово влаштувався у службу таксі.

​

З перших днів окупації чоловік вирішив допомагати людям. Зателефонував своїй однокласниці Марині Войтенко – активістці Майдану 2014 року, сказав, хоче бути корисним і має машину мінівен.

Руслан Берлінський. Фото зі сторінки у Фейсбук.

Марина тоді вже перебувала в іншому місті, але підтримувала зв’язок із херсонською громадою. За примхою обставин чи за втручанням долі того ж дня до неї з проханням про допомогу звернувся директор херсонського хлібозаводу.

​

Виявилося, із цеху заводу в Східному мікрорайоні не було кому розвозити хліб. Водії відмовлялися, боялися потрапити під автоматну чергу. Марина одразу зв'язалася з Русланом. І запропонувала йому, якщо він зважиться, розвезти хліб хоча б у деякі лікарні. Чоловік вирішив, що мусить це зробити.

​

Першу партію  домовилися доставити до лікарні імені Тропіних.

​

Перед поїздкою  Руслан зателефонував колегам-таксистам, аби дізнатися про найсприятливіший маршрут. Виявилося, коротшим шляхом їхати не можна. Дорогу там  перекрили. тому рушив іншим маршрутом. А на відрізку, де часто їздила рашистська військова техніка, добре розігнав машину, намагався швидше проскочити небезпечну ділянку. Проминувши колишній кінотеатр “Салют”, звернув до хлібозаводу.

​

За рогом дорога теж була частково перекрита, там лежали якісь шини, але він зміг проїхати.

​

На хлібозаводі його мінівен завантажили: спочатку дві вагонки хліба, а потім, коли   зрозумів, що може вміститися ще, додали й третю. Усього майже сімсот буханців.

​

Хліб тоді завод давав безоплатно.

​

Коли Руслан повертався, трохи покружляв, щоби не натрапляти на ворожі патрулі.

– Це була моя перша поїздка в окупованому місті, я ще не знав, як поводитися з окупантами. Тож зробив велике коло, щоби з ними не зустрітися.

​

Біля воріт “Тропінки” його зустріла бухгалтерка лікарні Ольга і відвела на кухню.

Дівчата там розвели руками, мовляв, хліба надто багато. Але Руслан пояснив: невідомо, як з ним буде завтра. І порадив роздавати хліб працівникам лікарні та навіть сушити сухарі.

​

Блокпост

​

Наступного дня зранку чоловік знову вирушив по хліб. На  заводі авто завантажили чорним і білим хлібом вчорашньої випічки, але це не мало особливого значення. Руслан розумів: свіжий, чи ні, але хліб потрібен людям.

​

Першу партію чоловік доставив до Таврійського мікрорайону, де живе сам. Зупинився поблизу магазину “Таврія В”. Там уже видовжилася черга. Вийшов, роздивився навколо, окупантів поблизу не побачив. Тоді відчинив дверцята машини й звернувся до людей:

​

“Поволі підходьте й беріть хліб, тільки організовано, без метушні, і не пошкодьте машину, хліба вистачить на всіх”.

​

Роздавши все, поїхав вантажитися знову, щоб завезти хліб ще й до лікарні ім. Карабелеша. Там замовили 200-300 буханців. Вивантажуючи їх, знову радив брати не тільки для потреб лікарні, а й роздавати співробітникам.

​

Того дня Руслан зробив три ходки до Східного селища й розвіз хліб ще й до Залізничної та інфекційної лікарень.

​

Коли проїздив біля військової частини на вулиці Пестеля, побачив цілу колону ворожої військової техніки. Зупинився їх пропустити. На щастя, тоді його не затримали.

На шляху до Залізничної лікарні Руслан розвернувся в районі автовокзалу й одразу натрапив на рашистський блокпост. Спочатку спробував зманеврувати й поїхати в інший бік, але натрапив на барикаду.

​

– Я увімкнув лівий поворот, а їхній прапорщик махає мені, мовляв, під’їжджай до мене.

​

На блокпості чергувало чотири орки. Поблизу стояли  бронетранспортер, “Урал” і ще якась техніка.

​

Руслана змусили вийти з машини й вимагали документи. Жодних паперових документів із собою він не возив. Звик, що все було доступно в додатку “Дія”. Однак згадувати про “Дію”  не став, а завбачливо пояснив, що просто розвозить хліб, а документи випадково забув удома.

​

Окупанти запитали в нього ім’я та дату народження й відпустили, наказавши завжди мати при собі документи.

​

Бажання робити добро сильніше за страх

​

Після Залізничної лікарні Руслан розрахував, що встигне зробити ще одну ходку. І знову поїхав по хліб, заскочивши додому по документи.

​

І не дарма. Коли знову проїжджав той самий блокпост, там уже чергувала інша зміна.

​

Якийсь солдат з автоматом напоготові пішов прямо на машину. Знову довелося зупинятися. Окупанти зажадали, щоб він показав вантаж, але Руслан відмовився відчиняти машину.

​

– Хіба не видно, що машина повна хліба, він просто висиплеться, якщо відчинити дверцята, – сказав доволі зухвало.

​

Везіння того дня не скінчилося, орки задовольнилися перевіркою документів, Руслана знову відпустили.

В інфекційній лікарні він залишив 200 буханців, а решту знову роздав у Таврійському районі. Щоб хліб розібрали до комендантської години, написав у чат ОСББ свого будинку, звідти інформацію передали в іще один чат. Люди теж інформували одне одного та хліб швидко розібрали.

​

Так чоловік возив безплатний хліб протягом чотирьох днів. Заохочував і своїх колег таксистів. Руслан згадує, що розвозили хліб й інші водії. Іноді йому доводилося чекати в черзі. На п’ятий день хлібозавод розв’язав проблему з доставленням, і допомога була вже не потрібна.

​

Однак Руслан та його однодумці не припиняли робили добрі справи. Якось роздавали яйця, привезені колегою з птахофабрики, розташованої поблизу села Дар’ївки.

​

А ще скооперуватися та затарилися на гуртовій базі крупами, борошном, цукром, олією, вершковим маслом та іншими продуктами й потім адресно роздавали.

​

Херсонщина знає чимало подібних історій, адже волонтери – справжні герої нашого часу. Вони своїм прикладом навчають нас людяності та доводять, що разом –  ми сила.  Якщо кожен дбатиме не тільки про себе, а допомагатиме бодай комусь – жодній війні й жодному лиху нас не здолати.

​

Всі фото з мережі Інтернет

ekran.png

ВІДЕО

Історії про феномени української стійкості у відео форматі

Проєкт "Громадські центри права в Україні" реалізується Благодійною організацією “Фонд милосердя та здоров'я” та Громадською організацією “Інформаційний ресурсний центр “Правовий простір” за підтримки Міжнародного фонду Чарльза Стюарта Мотта. Погляди, відображені у матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою та Міжнародного Фонду Ч.С. Мотта.

sherifs_new_gromada1.jpg
  • Facebook
  • YouTube
bottom of page