Валерія Гусева

Ранок. Я прокидаюся з розумінням, що напланувала собі багато всього. Одним рухом відчиняю двері холодильника і… на мене дивиться біла порожнеча. І от, змістивши всі свої надважливі справи, я одягаю солом‘яного капелюшка та сандалі і йду до ринку, недалеко від дому. Ранок починається не з кави, а з місцевого колориту: ось чоловік вже втретє займає чергу чи то за квасом, чи то крафтовим пивом. Ось бабуся перев’язує одинадцяту бутоньєрку з кріпом та петрушкою. Сонце припікає ніс жіночки, яка розливає молоко по бідонах. Ніс вже червоний.

​

«В мене закінчилися томати… Ой, вже є персики. Може, ще й картопельки взяти?» – думаю я і вже готую дрібні гроші для знайомої продавчині. Руки закінчилися. Я купила майже увесь ринок, але тепер холодильник точно не буде світити мені своїм білим та холодним нутром. Я займу кожен сантиметр камери аж до наступного тижня. Але є тільки одне «але» – я не скоро побачу червоні помідори «Гусяче яйце», привезені з Херсонщини. Не розріжу херсонський кавун. Знаєте, коли у моєму дитинстві мама чи тато купували кавуни, то це було як свято з пирогом.

​

Там, де я зараз, є і томати, і кавуни. Але вони без присмака свята. Поки на моїй землі війна, цей смак втратять всі свята.

…Я продовжую блукати Ієрусалимським «шуком» у пошуках єдиного смаку – смаку, що ми називаємо «перемога». Знаєте, як ото сорт помідорів – «Перемога».

​

P.S. Останнє замовлення, яке я, як дизайнерка, робила в Херсоні – наклейки на екологічно чисту продукцію – херсонські кавуни.