З 24 лютого Херсонщину були вимушені покинути більше 500 тисяч мешканців. Влада закликає людей евакуюватися, проте з початку військової агресії росії з Херсона не було жодного «зеленого коридору». Люди виїжджають на свій страх і ризик. Постійно надходять новини про розстріляні автівки і автобуси з мирним населенням. Люди вмирають у кількаденних чергах на блокпостах. Проте люди не полишають спроби евакуюватися.
До 24 лютого ми (організатори і автори цієї виставки) жили і працювали в Херсоні. Ми займалися арт-активізмом – разом з громадськими активістами і митцями розробляли і проводили в Херсоні акції для громади і разом з громадою. Мурали, фестивалі, перформанси… Ми створили справжню Майстерню Артивізму. А після 24-го все замовкло. Місяць шоку і цілковитої тиші у соцмережах, коли спілкування зводилося до: «Як ви? – Живі. – Орки є? – Так, за вікном. – Бахкає? – Так…».
Херсонське творче ком’юніті розділилося на тих, хто залишився в окупованому місті, і тих, кому вдалося виїхати. Був момент, коли здавалося, що вже не зібрати. Зараз херсонські митці знаходяться в Ірландії, Швейцарії, Литві, Великобританії, Польщі, Грузії, в українських містах – Львові, Києві, Тернополі, Мукачеві. Проте також і в Херсоні.
Ми, як і всі українці, віримо, що Херсон буде деокуповано. Але яким він буде? Чи перетвориться на культурну пустелю, чи навпаки – магнітом потягне нас додому?
Ми, як і всі українці, віримо, що Херсон буде деокуповано. Але яким він буде? Чи перетвориться на культурну пустелю, чи навпаки – магнітом потягне нас додому?
Ми почали збиратися в онлайні – спочатку лише ті, хто у безпеці. Потім ті, хто в Херсоні, знайшли спосіб долучатися – знаходили інтернет там, де його роздавали попри заборони окупантів. І ми почали говорити. Говорили про те, що взяли с собою з Херсона. Про те, чим живемо і чим хочемо поділитися. Поступово приходили слова, образи і сенси, з яких ми зібрали цю виставку.
Херсон зсередини/зовні – це роботи, створені в окупації і в еміграції. Еміграція – це не привілей, це вимушеність і невпевненість. Окупація – це не вирок, це простір опору і необхідність зберегти себе і свою творчу індивідуальність.
Херсон зсередини/зовні – це діалог, який ми ведемо, стоячі на кордоні між вільною Україною і окупованою землею, між зрозумілим висловлюванням і нервовим зривом, між мистецтвом і спробами його знищити.
"ПЛАНИ"
Ми малюємо плани свого нового житла, щоб зберегти себе. Щоб залишити його у спогадах – спогадах після перемоги. Щоб ніколи не забути, як це – бути ВПО або жити в окупації.
"ВИКРАДЕНИЙ СИН"
Херсонець Костянтин Капошилін приєднався до проєкту і виставки «Херсон inside/outside», щоб розказати про долю іншого херсонця, викраденого окупантами.
"ВЗУТТЯ"
Взуття може розказати історію людини, яка його носить. Майстерня Артивізму попросила херосонців, які зараз розкидані по світу, сфотографувати своє взуття і розказати про нього.
ПЛАНИ
Зруйновані плани, зруйновані будинки, втрачені майстерні. Проте цього замало, щоб знищити наш опір. Так, після 24 лютого нас, херсонців, розкидало по різних містах і різних країнах. Проте ми сильні, ми адаптуємося до нових умов, обживаємо нові простори, розуміючі їхню тимчасовість. Це не наші стіни, не наші вікна, не наші двері. Але ми привносимо себе в ці інтер’єри – свої речі, свої історії. Як матрац приймає форму тіла, так наше тимчасове житло підлаштовується під нас. Проте головне – не розчинитися в цьому умовному комфорті.
Ми малюємо плани свого нового житла, щоб зберегти себе. Щоб залишити його у спогадах – спогадах після перемоги. Щоб ніколи не забути, як це – бути ВПО або жити в окупації.
«ВИКРАДЕНИЙ СИН»
Херсонець Костянтин Капошилін приєднався до проєкту і виставки «Херсон inside/outside», щоб розказати про долю іншого херсонця, викраденого окупантами.
За допомогою низки акцій під спільною назвою «Викрадений син» херсонці намагаються привернути увагу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій до долі українського воїна, борця ТРО з Херсона Андрія Горшкова. Він був викрадений окупаційними військами в березні 2022 року та в подальшому звинувачений в нібито організації викрадення Наталії Поклонської.
З моменту викрадення мати Андрія нічого не знає про долю свого сина.
На виставці «Херсон inside/outside», яка проходить містами України (Львів, Вінниця, Одеса, Київ) представлений постер з фотографією Андрія і його історія.
5 вересня 2022 року в Києві з цим постером активісти провели акцію біля входу до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Акції «Викрадений син» підсилюють суспільний і медійний резонанс; активісти планують використовувати різні креативні інструменти комунікації, щоб достукатися у кабінети української влади, щоб наша влада зробила все можливе для повернення Андрія.
ВЗУТТЯ
Взуття може розказати історію людини, яка його носить. Майстерня Артивізму попросила херосонців, які зараз розкидані по світу, сфотографувати своє взуття і розказати про нього. Так утворився цілий альбом історій, який згодом перетворився на справжню акцію артивізму. Нам продовжують надходити історії взуття з усього світу - і ці історії розповідають про окупацію і евакуацію, про допомогу волонтерів, про життя "тут" і "там".
Ви можете додати історію свого взуття, надіславши її на e-mail: culture@i.ua
