Тетяна Стицко

«В Херсоні я жила на Острові, це мікрорайон, колись побудований для суднобудівельників. За тиждень до війни я йшла місцевим ринком і на узбіччі побачила бабусю, яка продає топінамбур. Я ніколи не їла топінамбур і ніколи його не купувала. Але чомусь я його купила.

 

Коли я зібралась з донькою виїжджати, то збирала тільки найбільш необхідні речі. Але чомусь взяла з собою той топінамбур. Я не знаю, чому я взяла з собою той топінамбур.

 

Топінамбур приїхав зі мною до Чернівців. Бульби були покладені в холодильник у подруги. Там вони і залишилися, а ми поїхали далі в Естонію.

 

Вже у Таллінні я згадала про топінамбур у холодильнику і попросила подругу його посадити. Подруга довго відмовлялася – мовляв, не на часі. Я її вмовляла два тижні. В решті решт вона погодилася посадити його біля свого будинку.

 

Зараз топінамбур з Херсона росте у Чернівцях і у Франції. У Франції він росте біля будинку президента асоціації, яка допомагає українцям. У Францію бульбу відправила моя подруга».