РОЗПАКОВАНА
ІСТОРІЯ
МАЛЬОПИС
Минуле не мертве. Воно навіть не минуле.
Вільям Фолкнер
ДЕСЯТЬ ІСТОРІЙ
ПРО ХЕРСОНЩИНУ
«Розпакована історія» — це десять графічних оповідей із минулого Херсонщини, захованих у старих будинках і мостах, степових ландшафтах, назвах сіл та річок, архівних документах і родинній пам’яті.
Це історії про тих, хто жив, любив, творив, рятував і беріг, часто не знаючи, що одного дня їхні вчинки стануть частиною великої історії. Ми розпаковуємо минуле, щоб побачити в ньому не лише пам’ятки й дати, але й людей — і краще зрозуміти землю, яку називаємо Херсонщиною.
Анахарсіс
Скіфський мудрець, мандрівник і філософ, який жив у VI столітті до н.е. Він став першим «варваром» (не греком), якого самі елліни визнали одним із «Семи мудреців» античного світу.
Ілюстратор: Володимир Рейнхарт
Гей, чи далеко до Келегей?
Дідусь Григорій був невід’ємною частиною пейзажу нашої вулиці в селі Бехтери, як стара крива верба чи поштові скриньки. Кожного дня, щойно сонце висушувало росу на спориші, він сідав на свою низеньку лаву під паркан, вмощувався зручніше і починав своє чергування...
Ілюстратор: Максим Гулієв
Таврійський Тадж-Махал
Мавзолей на пагорбі-кургані, для якого до херсонського степу везли білий італійський мармур, стоїть не на честь бізнесу чи заповідних гектарів. Він стоїть як вічний завіт Олександра та Софії Фальц-Фейнів. Це пам'ятник коханню, яке було сильнішим за степові шторми, багатство і сам час, і саме тому його називають «Таврійським Тадж-Махалом».
Ілюстратор: Lyman
Чаювання
Майже всі учасники національного руху у Херсоні були пов’язані з Херсонським земством або місцевою статистикою. Робота в статистичних бюро та земських установах дозволяла їм легально подорожувати селами Херсонщини, спілкуватися з селянами, паралельно збираючи фольклор, народні пісні та казки, а також поширювати українську літературу під виглядом офіційних земських звітів та брошур.
Ілюстраторка: Валерія Гайова
Січова церква
...Минуло вже понад 60 років, як я вперше побачив археолога Віктора Івановича Гошкевича. Тоді ми, херсонська молодь, зачитувалися його книжкою „Кладьі и древности Херсонской губернии”. Ця книжка вийшла в Херсоні у 1903 році і викликала у нас романтичну зацікавленість рідними околицями.
Ілюстраторка: Ангеліна Криницька
Весна
16 квітня в Херсоні плакали люде. Плакали люде старі й молоді. Люде з порушеними нервами й люде з нервами міцними, залізними. Плакали на ясному святі народа українського.
Ілюстратор: Макс Афанасьєв
97+1
“97” – перша п’єса Миколи Куліша як драматурга, яку він присвятив темі голоду 1921–22 років. П’єса написана під враженнями від поїздок по Херсонщині в ролі інспектора народної освіти.
Ілюстраторка: Олена Афанасьєва
Солонці
1930 рік. Рік суцільної колективізації та знищення «куркулів». Рік, коли тисячі селянських родин радянська лада депортувала за межі України, а їхнє майно передали колгоспам. Рік, коли селяни вже не змогли терпіти.
Херсонщина стала одним із регіонів, де селянський спротив набув особливо широких масштабів. Найбільшим було повстання в Солонцях, яке спалахнуло 21 червня 1930 року й охопило також навколишні села. Рушійною силою повстання були жінки.
Ілюстратор: Lyman
По обидва береги
Коли ми думаємо про культурну спадщину Херсонщини, найчастіше уявляємо фортеці, палаци, старі церкви, археологічні пам’ятки. Але спадщина – це не тільки те, що можна обвести на карті як «пам’ятку». Іноді це місце, яке десятиліттями й століттями залишається частиною людського життя.
Ілюстраторка: Лада Борисфен
Золота фарба
Високопілля було звільнене від російської окупації 4 вересня 2022 р. Хтось в ефірі сказав, що ось, звільнили Високопілля, але ця назва нікому нічого не скаже. Насправді, кожне селище заслуговує на увагу, адже кожне – це надзвичайна історія.
Ілюстратор: Олесь Кошик
Ми повертаємо собі право розповідати власну історію
В основу мальопису «Розпакована історія» покладені лекції істориків і краєзнавців, які ми розпочали у 2025 році в херсонському хабі «На розі». Так, саме в Херсоні. Як би неймовірно це не звучало. У місті, над яким постійно кружляють російські дрони, де лунають обстріли й небезпека стала частиною щоденного життя, люди збиралися, щоб говорити про минуле. Слухати. Переосмислювати. Іноді — просто намагатися зрозуміти щось важливе для себе.
Історики, краєзнавці та дослідники відкривали й продовжують відкривати своїм слухачам Південь, який багато десятиліть залишався прихованим за імперськими міфами. Південь український. Європейський. Багатокультурний. Живий.
Дуже швидко до лекцій почали долучатися люди, які були змушені покинути свої домівки на Херсонщині. Онлайн-аудиторія зростала. І ми дедалі більше переконувалися: ці історії потрібні людям. А потім виникло запитання: як зробити так, щоб вони жили далі? Адже довгий час ці історії залишалися майже непомітними. Одні загубилися в архівах. Інші десятиліттями замовчувалися радянською історіографією. Деякі жили лише в людській пам’яті – у спогадах, родинних історіях, старих фотографіях. Але вони нікуди не зникли. Вони чекали, поки їх знову розкажуть.
«Розпакована історія» – це не підручник з історії у картинках. Нам хотілося, щоб історія знову заговорила людськими голосами. Щоб її герої сперечалися, жартували, закохувалися, помилялися, боялися, мріяли й діяли. Щоб за великими історичними подіями знову стали видимими люди – ті, хто жив до нас. Ті, хто будував міста, захищав свої землі, творив культуру, торгував, подорожував, воював, навчав дітей, закохувався й просто жив своє життя. Бо історія – це не лише дати, війни, імперії та державні кордони. Історія – це люди, які через усе це проходили.
Що для нас означає «розпакувати» історію?
Це майже археологія. Зняти один шар. Потім другий. Потім третій. І раптом виявляється, що під Катерининським собором – козацька січова церква. Що вулицею, яку за радянських часів херсонці знали як вулицю Леніна, у 1917 році проходила 25-тисячна українська маніфестація. Що за поширеними імперськими назвами й міфами – історія українського Півдня. Що під так званою «новоросією» – зовсім не порожні «дикі землі», тут завжди були люди, завжди була своя історія.
Для нас «розпакувати» історію означає також звільнити її від чужих нашарувань. Імперії прагнули заволодіти не лише територіями. Вони прагнули заволодіти пам’яттю – перейменувати міста й вулиці, стерти одні імена й нав’язати інші, переконати людей, що їхня історія почалася лише тоді, коли прийшов хтось «старший», «сильніший» або «більш цивілізований». Тому деколонізація пам’яті, її «розпаковка» – це не про те, щоб переписати історію під нову версію. Це про те, щоб повернути собі можливість бачити її без чужих імперських окулярів. Щоб побачити не «окраїну», а край із власною історією. Не «дикі землі», а простір складної, багатокультурної та європейської історії України.
Історія потрібна нам не лише для того, щоб знати, що було. Вона потрібна, щоб розуміти, чому ми стали тими, ким є сьогодні. І, можливо, найважливіше – щоб уявляти, якими ми можемо стати завтра. Пам’ять – це не музейна кімната, в якій пилюжаться старі речі. Пам’ять – це те, на чому ми будуємо майбутнє. Якщо ми знаємо свою історію – нам складніше нав’язати чужу. А якщо ми повертаємо собі право розповідати власну історію – то отримуємо право самим визначати, якою буде наступна її сторінка.
Наталя Бімбірайте
правозахисниця, директорка
ГО «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір»
А коли ви прочитаєте ці мальописи, можливо, ви захочете спитати себе і нас, авторів – про що це? Це про пам’ять? Про деколонізацію? Про ідентичність? Відповідь – так, але не тільки. Бо мальопис, графічний роман може бути будь-чим, але точно не «спрощенням» історії. Мальопис – це інший спосіб історію розказати і головне – прожити.
Мальопис «Розпакована історія» та цей ресурс створено за підтримки Фундації Множина в рамках проєкту «Розпакована історія: про український Херсон та Херсонщину — мовою сучасного мальопису», який реалізує ГО Центр культурного розвитку «Тотем» в партнерстві з ГО «Інформаційний ресурсний центр «Правовий простір».
Зміст видання є виключною відповідальністю його авторів і не обов’язково відображає позицію Фундації Множина