Костянтин Терещенко
художник-графік, живописець
Від автора:
Кожен із нас є частиною великої мозаїки суспільства. Всі ми перебуваємо під впливом традицій, досвіду та цінностей попередніх поколінь. Але що відбувається, коли ці зв’язки фізично обриваються? Коли відсутні бабусі та дідусі, коли рідні знаходяться далеко? Коли події стають переказами, а спільні прогулянки – недосяжними мріями….
В окупації я став батьком, вперше у житті.
У Херсоні ми жили біля Порт-елеватора. Коли вже Дуся народилася, почалася повномасштабна війна, потім окупація. Мої батьки приходили й брали Дусю з коляскою на покатушки. Потім була евакуація.
Моїй мамі наснився сон. Уві сні вона приходить до нас і виходить із коляскою на прогулянку. Погода гарна, вона прогулялася по Гімназичній, зайшла на Суворова, на набережну і повертається... Підходить до будинку і раптом згадує, що ми поїхали у Швецію. У неї по тілу біжать мурахи, вона дивиться в коляску – а вона порожня.
…Війна схожа на бабцю, яка везе в майбутнє пусту коляску.