Олена Афанасьєва
Макс Афанасьєв
творчий міждисциплінарний тандем
Від авторів:
Почуття краси під час війни зникає. Для людини мистецтва це означає, що вона сама зникає, розчиняється у новинах і тривожних думках. Людина мистецтва стає або людиною-невидимкою, або рупором болю. У першому випадку ти не робиш нічого, у другому – робиш плакати про трагедію війни.
У першій місяць війни ми щовечора ходили дивитися на захід сонця над лиманом. Це було в селі під Херсоном, куди ми виїхали, щоб не потрапити в окупацію. Ми ходили до друзів на інший бік села по інтернет, щоб почитати новини (бо в нашій хаті інтернету не було). Ми шукали по селу їжу (бо в перші дні люди повигрібали з магазинів все, а підвозу продуктів не було). Ми виходили на вулицю, щоб зрозуміти, де бахкає, а бахкало скрізь – Херсон, Миколаїв, Чорнобаївка, а ми десь посередині. Ми гріли воду і робили з пластикових пляшок грілки, бо зима, а електрику перебило. Робили те, що потрібно для виживання, але щовечора ходили на лиман. Захід сонця тривав кілька хвилин, і ми бігли Станіславськими кручами, щоб встигнути вдихнути трохи краси.
Коли окупанти підійшли зовсім близько до нашого села, нам пощастило виїхати до Одеси. В Одесі ми зайшли в супермаркет. І це була краса. Подібне відчуття описували багато українців – на полицях все є!
Тернопіль. Перші квіти, які захотілося купити через рік після повномасштабного вторгнення. Соняшники. Це був перший букет, який захотілося сфотографувати. А потім був Яблучний Спас і десятки (а може й сотні) жіночок і бабусь, які складають з різних трав і плодів цікаві й складні композиції.
Тернопільський ринок став місцем дослідження місцевої флори (їстівної і не тільки), а також місцевої історії – «блошка» тут просто шикарна. Продавці вже знають, що ми купуємо дивний мотлох. Нас вважають диваками, але посміхаються і вітаються. Інші, але чудові люди. Інші, але чудові традиції. Інші, але красиві рослини та речі. Інше життя, яке язик не повертається назвати «чужим».
Пошук місцевих артефактів і складання їх в букети спочатку став нашим способом дослідження і прийняття нового середовища, а згодом перетворився на повноцінну арт-терапію. Іноді здається, що це не ми її вигадали, а вона вигадала нових нас. Бо ніколи раніше нам як сучасним митцям, які всі з себе такі contemporary, не спало б на думку робити букети.