Безпека дому

Коріння пам’яті поколінь знаходиться одночасно у несвідомому та сучасному, це набір архетипів, відшліфованих міфами, віруваннями, звичаями та обрядами. Робота з нитками має в своїй основі ритуальний ефект, через рухи та смислове навантаження процесу плетіння створюється тотем, тобто захист, у моїй роботі — це безпечний простір дому. Ритуальні тотемні рухи виникли за десять тисяч років до н. е. і були пов’язані з магією, першими віруваннями та фетишизмом. У ритуалах немає випадкових рухів, кожен жест несе символічне навантаження і магічне значення, оберегові та захисні рухи наділялися магічною силою захисту «своєї» території. Світу незрозуміло, чому ми не виїжджаємо, чому не покидаємо Україну. Для сторонньої людини домівка умовна, адже жити можна де завгодно, але для українців це не так. Міф для інших, реальність для нас. Будинки зникають щодня, перетворюються на попіл, наш дім, як павутина, яку хтось вмить прибрав. Вчора він був, а сьогодні дому вже немає. Але ми все ще не можемо його залишити.

​

У кожної людини є своя віра, тут мається на увазі не релігійна віра, а буденна віра, в ті прості речі, які нас оточують, тому сприйняття твору залежить від цієї справжньої віри, яка є в кожному з нас. «Відомий і незрозумілий вислів, який приписують вчителю церкви Тертулліану, — “credo quia absurdum est” (я вірю бо це абсурдно) — характеризує психологічну природу віри», окреслює М. Бердяєв. Отже, якщо наші домівки не безпечніші за павутину, я візуалізую це. Через інсталяцію з ниток я переведу міф безпеки, в якому ми живемо вже понад 8 місяців, у площину матеріальності. Укриття із павутини ниток — алегорія сьогоднішнього міфу про безпеку, адже безпечного місця сьогодні в Україні немає ніде. Наш дім, наш безпечний простір, більше не є таким. Неважливо, міцний у вас будинок з бетону, чи дерев'яний, чи взагалі немає дому, ви в однаковій небезпеці. Попри все, українці не можуть покинути свої домівки. Вони стоятимуть на місці, по коліна в землі, холодні, голодні, але міцні й вільні. Вдома.