top of page

Безпека дому

Ірина Ворона

Для українців дім — майже сакральне слово. Відчуваючи невловимий зв’язок із землею, українці назавжди прив’язуються до неї. Ми не можемо залишити свій дім, і якщо ми змушені це зробити, де б ми не опинилися, ми завжди шукатимемо шлях повернутися. Земля — це наш рід і наша ідентичність, через дім ми знаємо, хто ми, звідки ми і куди ми йдемо. Відібрати наш дім — те саме, що знищити нас. Але українці відновлять його з попелу, на тому ж місці, де вони виросли, де поховані наші предки. Робота «Контрміф про безпеку дому» торкається теми людського життя, оскільки через архетипи «дім» і «війна» розкриває тему життя, зіставлення ситуацій безвиході, що характеризується апатією і різкої зміни в житті, яка миттєво змінює стан речей. Сьогодні дім у небезпеці, ми ховаємося у рідних стінах, але наш «безпечний простір» може бути зруйнований у будь-який момент. Безпека стала міфом, бетонні стіни — як папір, а стеля

— як павутиння.

xc3.jpg

Коріння пам’яті поколінь знаходиться одночасно у несвідомому та сучасному, це набір архетипів, відшліфованих міфами, віруваннями, звичаями та обрядами. Робота з нитками має в своїй основі ритуальний ефект, через рухи та смислове навантаження процесу плетіння створюється тотем, тобто захист, у моїй роботі — це безпечний простір дому. Ритуальні тотемні рухи виникли за десять тисяч років до н. е. і були пов’язані з магією, першими віруваннями та фетишизмом. У ритуалах немає випадкових рухів, кожен жест несе символічне навантаження і магічне значення, оберегові та захисні рухи наділялися магічною силою захисту «своєї» території. Світу незрозуміло, чому ми не виїжджаємо, чому не покидаємо Україну. Для сторонньої людини домівка умовна, адже жити можна де завгодно, але для українців це не так. Міф для інших, реальність для нас. Будинки зникають щодня, перетворюються на попіл, наш дім, як павутина, яку хтось вмить прибрав. Вчора він був, а сьогодні дому вже немає. Але ми все ще не можемо його залишити.

У кожної людини є своя віра, тут мається на увазі не релігійна віра, а буденна віра, в ті прості речі, які нас оточують, тому сприйняття твору залежить від цієї справжньої віри, яка є в кожному з нас. «Відомий і незрозумілий вислів, який приписують вчителю церкви Тертулліану, — “credo quia absurdum est” (я вірю бо це абсурдно) — характеризує психологічну природу віри», окреслює М. Бердяєв. Отже, якщо наші домівки не безпечніші за павутину, я візуалізую це. Через інсталяцію з ниток я переведу міф безпеки, в якому ми живемо вже понад 8 місяців, у площину матеріальності. Укриття із павутини ниток — алегорія сьогоднішнього міфу про безпеку, адже безпечного місця сьогодні в Україні немає ніде. Наш дім, наш безпечний простір, більше не є таким. Неважливо, міцний у вас будинок з бетону, чи дерев'яний, чи взагалі немає дому, ви в однаковій небезпеці. Попри все, українці не можуть покинути свої домівки. Вони стоятимуть на місці, по коліна в землі, холодні, голодні, але міцні й вільні. Вдома.

Нас змушують покинути наші домівки — ми не йдемо, нас виганяють з нашої землі

— ми повертаємося, наші домівки знищують — ми їх відбудовуємо, нам кажуть тікати з нашого власного дому, тому що там небезпечно — залишаючись, ми розвінчуємо цей міф. Сьогодні безпека дому прирівнюється до міфу, але попри все я тут, створюю контрміф про безпеку свого дому.

xc2.jpg

Медіа: інсталяція.

Матеріали — нитки різної товщини і прозорості, дерево; прожектори; скло; метал; світлодіодна стрічка; агротканина; крипіжні деталі; допоміжні елементи.

"З ниткою, як художнім засобом, я працюю з 2017 року, вперше використавши її як допоміжний інструмент у роботі над інсталяцією “Silence of light” у Норвегії. Моєю останньою роботою в цій техніці була інсталяція “White souls”, яка була представлена в рамках міжнародного фестивалю AirГогольФест у Вінниці у 2019 році. Тоді я планувала, що це буде моя остання робота в цій серії, яка досліджує взаємозв’язок між людиною і суспільством. Проте сьогодні відчуваю потребу повернутися до цієї теми і, переосмисливши її, розкрити її головну складову, а саме роль особистості, сучасної людини, і те, що її наповнює, аналізуючи українську ідентичність в умовах війни, учасниками якої є всі ми".

Ірина Ворона

bottom of page