В окупації херсонці навчилися спати під звуки вибухів й розрізняти, звідки летить снаряд, хто стріляє – росіяни чи наші. Коли наші, люди раділи, бо це означало, що про Херсон не забули, що за нього б’ються українські військові. 

​

Набагато страшнішими за вибухи були інші звуки…

​

Очільник соціальної служби  Антон Єфанов говорить, що найважчим в окупації був психологічний тиск та ризик арешту:

"Ночували ми з відкритими вікнами, щоб просто почути, чи під’їжджає якась машина. Від вибухів я не просинався, як і мої люди. Ми часто просиналися від невеликого шепоту біля вікна, від тихого шелесту шин, тому що це могло означати, що за тобою приїхали".

​

Однієї ночі Антон через відкрите вікно почув, як люди у темряві почали співати гімн України та «Червону калину». Світло не вмикали, просто відчиняли вікна, виходили на балкони у своїх багатоповерхівках і співали:

"Зараз, коли я чую гімн, одразу згадую цю ніч, коли окупація, коли повсюди білборди “росія тут навсєгда”, по вулиці їздять їхні патрулі, вони скрізь, і таке відчуття, що не продихнути, а вночі – це вольна воля, можна заспівати гімн, підхопити, і ти не один. Ти навіть не знаєш тих людей, хто це співає, у великому дворі вікна не світяться. І коли весь двір, спочатку один голос, потім хтось приєднується і зрештою співає 15-20 людей – це неймовірно підіймало дух й надавало сил триматися".

​​