Сайт-специфік перфоманс – це мистецький метод взаємодії людини і середовища (зокрема, урбаністичного). Перформери досліджують простір, намагаючись відчути його геометрію, динаміку або статику, можливості та обмеження. Власне тіло перформера одночасно стає і інструментом, і об’єктом, і навіть суб’єктом дослідження. Відбувається одночасна взаємодія і з простором, і з іншими людьми (як з перфомерами, так і з випадковими глядачами).
У 2020 році наш новий
сайт-специфік у Херсоні був присвячений темі «ЧЕРВОНА ЛІНІЯ»
вулиця Миру
історичний Центр
Червона лінія в архітектурі та містобудівництві позначає території, на яких заборонено будівництво. Це землі загального користування, призначені для руху пішоходів, озеленення та освітлення вулиць, для інженерних і транспортних комунікацій. Це спільний простір, «артерії» міста, які забезпечують вільне пересування та комфорт.
Червоні лінії визначені у генеральному плані міста, який доступний на сайті Херсонської міської ради. Вони є. Проте їх можна не лише побачити, але й відчути. Ми відчуваємо дискомфорт, коли кіоски (так звані МАФи – «малі архітектурні форми») або стихійні ринки займають пішохідну частину вулиці. Ми відчуваємо сором, коли гості міста дивуються знищеним старовинним будинкам, потворним незаконним прибудовам.
Проєкт «Червона лінія» – це мистецьке дослідження міського простору, але не тільки. Це не лише про зовнішні правила та норми. Це про свідомі самообмеження. Згадайте умови карантину: ми маємо тримати дистанцію, ми добровільно погоджуємося на обмеження заради спільної безпеки.
Червона лінія – це про взаємодію з іншими, про повагу, про спільний добробут.
Червона лінія всередині кожного з нас визначає межу, яку ми не маємо переступати.
ВУЛИЦЯ МИРУ
Колись це була вулиця. Зараз це територія хаосу, стихійного (але при цьому начебто законного) ринку, незліченних МАФів.
За визначенням МАФи (малі архітектурні форми) — це допоміжні архітектурні споруди та художньо-декоративні елементи, які мають власні прості функції і доповнюють загальну композицію архітектурного ансамблю забудови. Але на вулиці Миру ніхто нічого не доповнює… Хіба що це можемо зробити ми самі. Отже, пірнаємо у вулицю Миру. Наповнюємо і доповнюємо собою, своїми тілами, своїми думками та емоціями.
Peace/World Street
In Ukrainian the name of this street (Street of Myr) has two meanings – Pease and World. It used to be a street according to the city plan, but now it is a territory of chaos, a spontaneous (but at the same time seemingly legal) market, countless SAF – “small architectural forms”, which have nothing to do with architecture and comfort. They are not comfortable for working sellers during hot summer and cold winter. Walking past them is a problem for pedestrians. They stole, captured, occupied our public space.
RED
LINE
Олександр Гузєєв,
психолог, перформер
Вулиця Миру – моя любов і біль. Я тут виріс. Коли я один, пухлина ринку проникає у моє сприйняття, отруює його, і хочеться поїхати, втекти, швидше пірнути в зелень двору... Флешбеки сорокарічної давнини... Про те як тут було... Чи можна все нинішнє стерти, прибрати, очистити? Але сайт-специфік! Дякую, що були зі мною. Я заново «привласнив» вулицю Миру, з усією нинішньою недосконалістю. Може навіть зможу бути добрішим...
Тетяна Стицько, перформерка
Я думаю про продавців торгових рядів. Завтра, коли вони стануть на свої місця і будуть використовувати їх за призначенням, чи відчують вони нашу вчорашню присутність? Чи подумає продавець біля дерева, де ми випадково розбили дзеркало, що це його ринкові конкуренти? І хочеться подивитися, хто цей продавець, який вішає дзеркала на дерева.
Андрій Луцик,
архітектор
Мене здивувала ця робота з простором, я вперше таке побачив – як дівчата і хлопці працюють з оточенням. Звичайні, тривіальні (а іноді й просто жахливі) речі, ринкові лавки, завішані оголошеннями паркани – все це стає майданчиком для театру. ... Чутливість перфомеров до простору і об'єктів, їхня пластика та їхній героїзм, з яким вони готові кинутися в будь-який брудний кут і створити з нього прекрасний образ, мене вражають.
Михайло Кльокта,
фотограф
Це був досвід естетичного вторгнення в кромішні нетрі ларьків, на територію корінного ринкового населення, під пильними поглядами аборигенів.
Макс Афанасьєв,
фотограф
На вулиці Миру було забагато іншої присутності. Кінець робочого дня, прилавки закриті, бутіки зачохлилися, людей не так багато, як в години пік, але все одно не покидає відчуття надмірності. Може, опівночі щось змінюється....
Іноді перехожі вклинюються в композицію сторонніми плямами, деструктурують наш план захоплення простору, ламають наші амбіції естетичної експансії, а іноді пазлами доповнюють наш світ, роблячи його майже ідеальним. Ось як на цій фотографії. Ці три героя ніби-то отримують платню в Небесній канцелярії Прекрасного. Вони точно на своєму місці. Вони грають, але не переграють.
Тетяна Андрєєва,
перформерка
Мені сподобалося працювати з червоною стрічкою – розтягувати, звивати, перетинати, робити з рівного ламане. І знаходити у зламі гармонію. Вулиця Миру чимось схожа на таку переплутану стрічку, тільки без гармонії.
Олександр Танасюк,
художник, перформер
Було цікаво взаємодіяти з глядачами – з дітьми, з чергою, навіть з собаками. Тоді дія ставала перформансом у театральному розумінні, міні-п'єсою зі спонтанною участю жителів цього ринкового світу.
У «неживих» зонах працювати з відчуттями свого тіла і групи набагато комфортніше. Коли ми дісталися до контейнерів на ринку «Старт» (який насправді стадіон), спека спала. І теплий іржавий метал теж вже спав, зберігаючи усередині таємницю непроданого ринкового товару.
Олена Афанасьєва,
кураторка
Я нарешті зрозуміла, що для мене вулиця Миру. Це червона лінія між Європою і Азією. Я помітила, що вони всі люди говорять про це місце як про ринок, а не як про вулицю. Але ж це вулиця. Вона була такою, її так задумали, був цілком адекватний план міста. Але прийшла Азія з її стихійними ринками. Звідки вона прийшла? Для мене відповідь зрозуміла – вона як Внутрішня Монголія, вона всередині…
ІСТОРИЧНИЙ ЦЕНТР
Ми вивчаємо, відчуваємо, вписуємося (а іноді і втискуємося) в простір, стаємо його частиною. Так, цього разу у фокусі нашої уваги червоні лінії, що відокремлюють зону легальної забудови від територій громадського користування. Це дозволяє гостріше відчути зони дискомфорту, а їх у нас вистачає. І показати це глядачеві – як випадковому, так і усвідомленому.
Перший вихід був в зону тотального хаосу – на вулицю Миру. Там про червону лінію вже й не згадують. А потім ми хотіли попрацювати з приватним сектором і зі старим містом. Старе місто залишали «на потім» як найвідповідальніше. Але так склалося, що о 6.30 ранку ми зібралися на центральній пішохідній вулиці міста і пішли...
І виявилося, що у приватний сектор після старого міста йти немає сенсу. Тому що в історичному центрі Херсона люди ведуть себе так само, як і в приватному секторі – будую що хочу і де хочу. Хочу крилечко побільше. Хочу терасу. Хочу літній майданчик для ресторану, тільки не на літо, а назавжди. Хочу з підвалу зробити магазин з окремим входом. Ніхто ж не помітить, якщо відкусити шматочок тротуару, так? Хіба що перформери.
We study, feel, fit (and sometimes squeeze) into urban structures, become part of it. Focus on “red lines” allows feeling and demonstrating zones of discomfort more acutely.
The first “Red Line” performers took place on the zone of total chaos, where nobody remember about red lines. Then we wanted to work to the private sector and the old town, but we found out that there were no sense to go to the private sector after the old city. In the historical center of Kherson people behave in the same way as in the private sector, they build what they want and make reconstructions without any rules… No one will notice if you bite off a piece of the sidewalk, right? Unless performers.
Сайт-специфік перформанс
«Червона лінія».
Video 034/20.