
Петро
22 червня 2022 року
народився:
Сина ми назвали Петро. Чоловік за місяць до пологів запропонував це ім’я, бо люди с таким ім’ям, яких він зустрічав у своєму житті, були гарними людьми

Його мати Оксана (ім’я змінене – ред.) вбачає у цьому особливий сенс. У цей день і практично у цей час для України почалася Друга Світова війна, яка стала для країни справжньою трагедією, бо саме на нашій території відбувалися одні з найзапекліших боїв усієї війни, війна забрала (по різним оцінкам) від 8 до 10 мільйонів життів українців, а це становило майже чверть усього тогочасного населення нашої країни. Тоді Україна зазнала катастрофічних людських втрат і збитків, нанесених містам і селам, промисловості, сільському господарству – ми про це знали з підручників, та сподівалися ніколи не побачити на власні очі… Але довелося. Оксана, яка народжувала дитину в цій новій і страшній реальності, мала думати тільки про те, як зберегти нове життя. На щастя, поряд був люблячий чоловік, а дитина стала джерелом сили.
Нова Каховка, яку раніше за межами Херсонщини знали завдяки «Кам’яним вишиванкам», набережній з парком і яхтами, винному і коньячному виробництву – тепер сумно відома на весь світ через підрив росіянами Каховської ГЕС і надмасштабну екологічну катастрофу. Місто залишається в окупації, російські війська зайшли у місто першого ж дня повномасштабного вторгнення. Блокпости на в’їзді і виїзди, жорсткий поліцейський режим, патрулі, перевірка документів і телефонів, затримання людей, мародерство – все як всюди, куди прийшла Росія. Проте з 11 листопада 2022 Херсон вже дихає вільно, а Нова Каховка щодня затримує подих в очікуванні хороших новин.
Оксана, мешканка Нової Каховки, про життя до 24 лютого розповідає:
Життя до війни було наповнене враженнями та постійним розвитком. Ми з чоловіком працювали на улюбленій роботі. Я працювала як фізична особа підприємець та допомагала іншим підприємствам з веденням бухгалтерського та управлінського обліку. Готувалася стати вдруге мамою.
Чоловік працював механіком на виробництві, мав повагу співробітників та керівництва. А у планах була підготовка до другої дитини та подальше удосконалення свого сімейного гніздечка.
Зараз місяць напередодні повномасштабного вторгнення росії пригадується Оксані як казка. Лише уявіть – у січні 2022-го вона з родиною подорожувала, спеціально поїхали на Західну Україну, щоб ближче з нею познайомитись. Її неймовірно вразив Львів своїми старовинними спорудами та історичними пам’ятками і, звісно, смачною кавою.
Різдво у Львові – це неймовірна подорож у казку, а свята вечеря з піснями та виставами у місті Східниця назавжди залишиться в наших серцях! І, звісно, гірськолижний курорт Буковель, де донька у свої 11 років вперше стала на лижі і вже через пів години самостійно спускалася з гори – і в той момент нас переповнювала гордість за свою дитину. Вона у нас неймовірна, вже встигла багато чого навчитися: кататися на ковзанах, лижах та санчатах, гарно танцювати, співати, грати на піаніно, малювати, вона вже спробувала літати на літаку і пароплані, ходити на яхті та навіть пірнати у криницю. І при цьому донька постійно прагне пробувати щось нове, і разом з тим має талант не засмучуватись від поразок. Вона вже багато бачила в своїй рідній країні – і ми разом з нею. А тепер у нас в планах показати всю красу України і молодшому члену нашої родини.


Коли Нову Каховку окупували, Оксана була вагітною. Жінка каже, що одразу змінився весь їхній устрій життя – все, що вони любили, залишилося у минулому. Обоє батьків втратили можливість працювати. Згодом чоловік знайшов роботу, але то було вже не задоволення, а необхідність. Попри все, Оксана вирішила продовжувати життя у власному місті.
Жити як раніше вже не було можливості. Я не могла вийти на вулицю далі ніж 300 метрів від дому – повсюди їздили воєнні машини з літрам "Z" та "V", трохи згодом до них додались танки та гради. Тоді у мене як у матері настало розчарування в дипломатах двох держав, як таке змогли допустити. Невже наші діти повинні це пережити? Життя продовжилось, але вже по-іншому.
Лікар, який вів вагітність Оксани, не був присутній на пологах, всю роботу зробила акушерка. Оксана її згадує з величезною вдячністю, каже – то була найкраща допомога та підтримка. У неї були партнерські пологи, був присутній чоловік і виконував все, що йому казала акушерка.
Звуки сирени і гучних вибухів, поблизу чутно гул вертольотів, я вже в пологовому залі, лікар нервує, бо якщо вибухи не вщухнуть або будуть наближатися, треба спускатися в укриття. На щастя, все вщухло і народився чудовий хлопчик. Це сталося 22.06.2022 о 04:00 годині ранку.
Ми з чоловіком були в захваті від його появи. Основним завданням в партнерських пологах є прикладання малюка до грудей. Чоловік виконав це завдання на 12 балів. Всі медичні працівники були в захваті від його роботі. Звісно і дитина йому дуже допомогла, одразу почавши шукати, що б його взяти до рота.
Та й після народження дитини помічників у нас було дуже багато, а найголовнішим була старша донька. Вона полюбила братика с першого погляду і постійно бігала до колиски, щоб переконатися, що з ним все гаразд. По господарству допомагали бабусі та дідусі – ми ж 22 червня, перед тим як їхати до пологового будинку, купили і привезли додому 30 курчат, яким був один день.
Речі для дитини Оксана отримала в пологовому будинку, там їх надали беби-бокс. Куми та родичі принесли ліжечко та колиску. Всі хотіли якось допомогти, всі хотіли трошечки розділити з батьками їхню радість від народження нового українця.
Сина ми назвали Петро. Чоловік за місяць до пологів запропонував це ім’я, бо люди с таким ім’ям, яких він зустрічав у своєму житті, були гарними людьми. А до його пропозиції дитину називали просто Малючок. Народження сина – то була подія в житті мого чоловіка, на яку він найбільше чекав. Він дуже хотів додати до нашого «царства» хлопчика. Донька підросла і підтримувала маму, а тепер, каже чоловік, «Петро буде за мене».
Оксана розповідає, що життя в Новій Каховці стало іншим. У неї не було можливості гуляти з дитиною на вулиці, доводилося обмежуватися подвір’ям і невеликим садом свого будинку. Там вони почувалися у повній безпеці і чекали на визволення. Більше лякало те, що відбувалось з продуктами харчування в магазинах – їх то не було, то ціни були завищені втричі. Така ж ситуація була й з ліками. Життя змінювалося – і люди мали пристосовуватися, щоб вижити.

Навіть коли лунали гучні постріли, а чоловіка не було поруч, ми з дітками підтримували один одного. Потім вже бувало, що я прокидаюсь від вибухів, а діти продовжують спати
Навіть коли лунали гучні постріли, а чоловіка не було поруч, ми з дітками підтримували один одного. Потім вже бувало, що я прокидаюсь від вибухів, а діти продовжують спати.
Найтяжчим для нашої родини було оформлення свідоцтва про народження дитини. Для цього ми знайшли людей на підконтрольній території і змогли подати документи. В Каховці знайшли нотаріуса та зробили довіреність. Ми передали документи через перевізника і були дуже здивовані, коли нам спершу відмовили – вважали, що ми оформили дитину в росії! Нам пощастило, що юрист взялася за справу з таким завзяттям, що кожному вказав де їхнє місце і що ніхто не може звинувачували людей у зраді, якщо вони опинилися на окупованій території. Велика дяка нашому юристу! (ім’я поки не називаємо).
З окупованого міста родина виїхала 9 вересня 2022 року. Петру тоді було два місяці, тож дорога була дуже не легкою. Зараз Оксана з дітьми отримала тимчасовий прихисток в Естонії. Жінка каже, що вони планують повернутися додому, як тільки Нова Каховка буде деокупована.
В Новій Каховці в нас залишилися рідні. Якщо є зв’язок – ми спілкуємося з ними кожного дня та постійно переглядаємо новини і чати. Це дуже важко. Ми навіть інколи жалкуємо, що виїхали.
Після виїзду життя змінилося. Тепер кількість речей, що має моя родина, це чотири чемодани – ось що в нас залишилося від минулого життя. Тепер ми безхатьки, бо не маємо змоги жити у власному будинку і запрошувати кумів. Тепер я не можу змінювати щось у орендованому житлі, а мій чоловік повинен працювати на роботі, яка йому не подобається. Нас тут не чекали, ми тут як у неволі, нас поневолили ці обставини, і тому ми хочемо і будемо жити в Україні, де я і мої діти будуть вільні.
Економічний розвиток кожної країни залежить від кількості підростаючого покоління. Якщо ми хочемо відновлення та розвитку – всі діти, які виїхали, мають повернутися. Так, я дякую кожній країні, яка допомагає, але давайте будемо відверті: кожна країна зацікавлена, щоб діти залишилися, бо всі хочуть розвитку. Можливо, я помиляюся, але я економіст і бачу, якої біди наробили росіяни. Їм ніколи не сховатися від відповідальності, бо Бог все бачить.
Оксана додає, що зараз її рідні у Новій Каховці емоційно дуже виснажені, особливо після трагедії на ГЕС. У них постраждали їхні будинки, їхні речі, їхні тварини, проте вони продовжують жити далі та сподіваються на Перемогу.
Дуже важливо підтримувати окуповані території! Там на людей окупація тисне не лише економічно, там люди відчувають ще й постійний контроль з боку окупантів, ніхто не може висловити свою думку. У мене є надія, що я скоро буду вдома. Мій син Петро – українець. Моя донька – українка. Ми з чоловіком – українці, і своє майбутнє бачимо тільки у власній країні. Ми неодмінно відновимо і своє родинне гніздечко, і свою країну.
