Савелій
12 квітня 2022 року
народився:
На мітинг проти окупантів – на останньому місяці вагітності:
Настя Серга про силу життя і спротиву
У школі вони сиділи за однією партою. Потім роз'їхалися по різних містах на навчання: Ілля – до Харкова, Настя – до Києва. Кажуть, що шкільне кохання залишається у школі, але не в цьому випадку. Їхнє кохання витримало перевірку відстанню: отримавши свої дипломи, вони зустрілися, щоб вже не розлучатися. Далі свій бізнес, народження доньки Лізи... Навесні 2022 року Настя і Ілля готувалися до народження сина.
Опір окупантам – це найбільший ступінь захисту
Її чоловік відреагував на вторгнення інакше.
«Ілля був сповнений тестостерону та войовничого духу, – згадує Настя. – У нас був інтернет-магазин агротоварів, ми продавали там зелену сітку, що затіняє. Її можна було використовувати як маскувальну. І чоловік їздив на блокпости, пропонував її нашим військовим».
Коли до Херсона увійшли окупанти, Ілля вигадав свій спосіб «тихого опору».
«Чоловік малював на цій сітці балончиком «Херсон – це Україна» та інші патріотичні гасла. Потім вони з другом розвішували ці сітки містом. Перша сітка була біля кінотеатру «Україна», потім її вішали і в інших місцях. Окупанти ці сітки зривали, а хлопці їх знову вішали», – каже Настя.
Звісно, вона божеволіла від переживань за чоловіка. Удома трирічна дочка, друге маля на підході...
«Мені, звичайно, хотілося б, щоб чоловік захищав нас біля входу до нашої квартири, – зізнається Настя. – Проте Ілля вважав, що це його внесок у спільну справу, у єднання Херсона – і це найбільший ступінь захисту, який він міг нам дати».
Від «Маршу мільйонів» – до мітингів у Херсоні
Насті і самій хотілося якось брати участь у спротиві російським окупантам.
В дитинстві, коли їй було 10 років, вона потрапила до Києва під час Помаранчевої революції. Там уперше побачила, як це – коли люди об'єднуються для захисту своїх прав та своєї думки. У 2013 році, під час навчання у Києві, вона брала участь у «Марші мільйонів», і цей досвід дуже вплинув її світогляд.
Коли Настя дізналася про мітинги у Херсоні, сумнівів «йти чи не йти» вона не мала. Взяла коляску з маленькою Лізою та вирушила до кінотеатру «Україна», де збирався натовп із українськими прапорами. Транспорт не ходив, тому йшла пішки – благо жили вони недалеко, на Привокзальній вулиці.
«Напевно, правильніше та безпечніше було б залишатися вдома. Але для мене було важливо там бути і показувати, що чим більше людей, тим менше відчуття страху перед ворогом. Нам здавалося, що у натовпі ми непереможні. А ще там можна було хоча б зустріти своїх знайомих, дізнатися, хто як живе, як почувається», – говорить Настя у відповідь на питання, чи не було їй страшно ходити на мітинги.
Настя додає, що не очікувала такої поведінки від херсонців. Не очікувала, що така велика кількість наших людей може вийти на мітинг, незважаючи на загрозу для життя. І що вона ніколи так не пишалася мешканцями свого міста.
«Ми з сім'єю назавжди запам'ятали ці кілька годин»
Якось те, чого вона найбільше боялося, таки сталося – Іллю забрали.
«Вони побачили хлопця на електричному самокаті і вирішили з ним поспілкуватися. Потім довідалися, що він вішав сітку з написом, куди треба йти російському воєнному кораблю. Як довідалися? В Іллі на телефоні залишалися якісь фотографії, він не почистив. Побили його, трохи покатували», – Настя говорить про це спокійно, майже легко, але від слів «трохи покатували» іде мороз по шкірі.
«Найцікавіше – навіщо катували. Вони хотіли дізнатися, хто організовував ці мітинги херсонців.
– Кто-то же вас собрал? Кто-то же вам платит за то, что вы собираетесь? Давайте, сдавайте организатора!
Вони не могли повірити, що самі люди виходили. Були переконані, що це якийсь «Правий сектор» чи Бандера до нас особисто приїхав, роздав прапори, усіх зібрав та за ручку вивів».
Іллю відпустили за кілька годин, так нічого і не домігшись.
«Я пам'ятаю момент, коли він перестав виходити на зв'язок, коли я запідозрила недобре, – каже Настя. – Дякувати Богу, все закінчилося більш-менш нормально, але ми з сім'єю назавжди запам'ятали ці кілька годин».
«Я разів п'ять збирала речі своїх дітей»
12 квітня 2022 року у Насті та Іллі з'явився малюк, йому дали красиве ім’я Савелій. Здавалося б, найважче позаду... Але незабаром перед ними, як і перед іншими жителями Херсона, постала дилема «поїхати чи залишитися».
В українських ЗМІ херсонців закликали терміново виїжджати «щоб не заважати працювати ЗСУ». Жителів попереджали, що можуть розпочатися вуличні бої та обстріли міста. При цьому «зеленого коридору» не було, кожен виїжджав на свій страх та ризик. Херсонці перебували під величезним моральним натиском.
«Особисто я разів п'ять збирала речі своїх дітей і була повністю готова виїжджати, – розповідає Настя. – У шафі одяг так утрамбовувала і складала, щоб у будь-який момент можна було все схопити і побігти. Коли я складала речі, то слідом фотографувала, куди що поклала, бо боялася, що потім не згадаю, де що лежить, нічого не знайду. Напевно, це були панічні атаки, тому що в мене було відчуття шаленого пульсу, дикого серцебиття та трохи затуманеного розуму.
Коли ти в паніці, коли переживаєш страшенно, то здається, що краще залишатися там, де ти є, що це безпечніше. Так мені й здавалося все літо. Виїхали ми лише 15 серпня, коли Саві було 5 місяців».
Мамо, чому ми не їдемо в Херсон?
Наразі Настя зі своєю родиною живе у Києві.
Савелій росте, за словами його мами, чудовою усміхненою дитиною.
«Я і не думала, що такі спокійні діти бувають, Ліза активніша, – каже Настя. – Він дуже доброзичливий та відкритий людям, на це всі звертають увагу. Раніше ми його називали «окупований», а тепер «деокупований», – сміється вона.
Старша донька Ліза часто запитує у Насті:
– Мамо, чому ми не їдемо в Херсон?
Їй лише 3,5 роки, сім’я в Києві вже 9 місяців, здавалося б, можна було б вже підзабути Херсон. Але вона все питає:
– А коли у Херсоні закінчаться бабахи? Ось коли бабахи закінчаться – ми поїдемо в Херсон...
Читати ще:
