Тимофій
11 листопада 2022 року
народився:
…Вона розгублено дивилася на дві смужки. Отже, нудота вранці зовсім не на нервовому ґрунті... Вагітність? Зараз, коли чотири дні тому до Херсона увійшли окупанти?
11 листопада в Херсон заходили ЗСУ, а перед Альбіною стояло завдання – встигнути народити при світлі дня. Вона собі загадала: якщо буде хлопчик – то це знак, що перемога буде за нами.
Історія жінки з Чорнобаївки, яка не побоялася народити під час окупації третю дитину – і перемогла.
…Вона розгублено дивилася на дві смужки. Отже, нудота вранці зовсім не на нервовому ґрунті... Вагітність? Зараз, коли чотири дні тому до Херсона увійшли окупанти?
Порожні полиці магазинів та аптек, черги з кілометр, навіть цей тест на вагітність чоловік ледве купив. У ліжечку спить однорічна Мілена. Поруч старша дочка, семирічна Арина, злякано здригається від кожного вибуху за вікном. Хіба час зараз для третьої дитини?..
Чоловік сказав: народжуватимемо, все буде нормально, все буде добре, не хвилюйся,– згадує Альбіна. – А я думаю: роботи немає, грошей немає, як це взагалі все відбуватиметься? Але вирішили народжувати».
Усі свої 26 років Альбіна прожила у Чорнобаївці. Взимку 2022 року переїхали з чоловіком до Херсона, почали облаштовувати квартиру у Таврійському мікрорайоні. Але у перші дні після вторгнення повернулися до Чорнобаївки, до батьків:
Ми подумали, що там безпечно, бо у сусідів у будинку є підвал, можна сховатися, якщо що. Але коли ми там побули, зрозуміли, що ні… Над головою літали снаряди. 1 березня я забрала дітей та поїхала назад до Херсона. І цієї ж ночі було потрапляння до будинку сусідів у Чорнобаївці. Вибуховою хвилею у нашому будинку винесло всі вікна та двері, знесло дах. Я як відчула, що треба виїжджати».
Рішення народжувати було прийнято, отже, треба було заробляти на сім'ю гроші. Альбіна – майстриня з нарощування вій, працювала в салоні краси поряд із будинком. Війна війною, а дівчатка все одно мають бути гарними! І Альбіна продовжила приймати клієнток, коли було з ким лишити дітей. Щоправда, на роботі тепер треба було виявляти обережність – разом із окупантами почали з'являтися підозрілі клієнтки.
Я попередила своїх, щоб нічого зайвого не говорили, бо у нас переважно клієнтки місцеві, і ми всі чекали нашої перемоги, всі чекали наших», – згадує Альбіна. Неправильне слово могло привести «на підвал».
На УЗД лікар сказав, що народиться хлопчик. «Я так і думала, що це має бути хлопчик, – каже Альбіна. – Я собі загадала: якщо у мене хлопчик – то це знак, що перемога буде за нами».
Лікар назвав і попередню дату пологів: 10 листопада 2022 року. Ніхто тоді не знав, які важливі події чекають на Херсон цього дня.
Альбіна дбала про дочок, готувалася до пологів, боролася з побутом. Було важко, але ще важчими були думки про батьків, які залишилися в Чорнобаївці. Поруч з селом аеродром, про який знала вся країна, на якому раз за разом ЗСУ знищували техніку окупанта. Про те, що відбувалося у самому селі, було майже невідомо.
«Я в такому жахливому стані Чорнобаївку не бачила ніколи, – розповідає Альбіна. – Порожні вулиці, трава на зріст вища за мене, магазини побиті... У батьківському будинку цілими залишилися лише дві кімнати, це вже тільки під знесення. Мама з татом переселилися до тих сусідів, будинок яких вцілів. Я їх умовляла перебратися до нас в Херсон, але вони не хотіли. Казали, шкода тварин: у нас там три собаки, два коти та ще тхір».
Багато хто вмовляв виїхати з Херсона і саму Альбіну.
«Мене питали: а ти не боїшся народжувати? А я говорю: ну раніше якось і в полях народжували. Наші бабусі пережили війну та голод, і не було ані інтернету, ані зв'язку. І я народжу. Я вірила і чекала, що наші незабаром прийдуть. Ось наші зайдуть у Херсон, я народжу – і тоді виїду через Миколаїв, я таку собі дала установку. А танків на вулицях я не боялася – я їх ненавиділа».
У день, коли російські окупанти втікали з міста, Альбіна прийшла до пологового будинку. Народжувати вирішила у рідній «Тропінці» (лікарня ім. Тропіних), де до цього народила двох дочок. Прийшла 10 листопада, як і належало, але лікар, оглянувши пацієнтку, сказав:
– Сьогодні народжувати не будете, приходьте завтра.
Альбіна знала, що треті пологи можуть пройти дуже швидко і розмірковувала, чи не краще їй заночувати в пологовому будинку... Але при відході окупанти знищили всі комунікації, в лікарні не було електрики. Може, вранці з'явиться світло?
І вранці 11 листопада вона знову була у пологовому. Проте електрика не з’явилася, єдиний генератор працював у реанімації. Як за таких умов народжувати?!
Оскільки зв'язок не працював, головний лікар сам поїхав по лікарнях Херсона – дізнатися, чи зможуть прийняти Альбіну десь в іншому місці. Десь, де є світло. Але...
«Прийняти нас ніхто не міг, – згадує Альбіна. – Лікар каже: «У вас один вихід – переправлятися на лівий (окупований) берег». Я відповідаю: «Ні, я нікуди не поїду, я маю тут родину». До того ж, я розуміла, що це квиток в один кінець.
Тут медсестра каже:
– Це у дівчинки вже треті пологи, може, самі приймемо? В нас залишився один набір стерильних інструментів. Завтра вони вже не будуть стерильними.
Мені пощастило».
11 листопада 2022 року у Херсон заходили ЗСУ, а в цей час перед Альбіною стояло завдання: встигнути народити при світлі дня.
«Пробили міхур. Пологи ніяк не йшли, взагалі не просувалися. Дали мені таблетку – теж нуль. Поставили крапельницю. Однієї крапельниці мало, поставили ще. І ось нарешті пішов процес! За півтори години я народила. Під час пологів медперсонал забігав до палати, кричали: «Наші зайшли!». І я не знала, плакати мені від болю чи від щастя, що наші зайшли», – згадує Альбіна.
«На вечір головний лікар приніс до палати свічку. Не було ні світла, ні води. Холодно. На обід мені принесли гречку з куркою, вона пахла багаттям. Очевидно, персонал готував їжу на вулиці. Наступного дня мене вже виписали».
Свого сина, який народився у день визволення Херсона, Альбіна назвала Тимофієм.
Це не перше таке співпадіння в родині: її старша дочка Арина народилася в день Незалежності України.
За два тижні після пологів Альбіна з дітьми виїхала з Херсона до Одеси – через Миколаїв, як і хотіла. Вона залишилася в Одесі, але мріє повернутись додому:
«От як я була налаштована виїхати через Миколаїв, коли зможу, так і зараз я налаштована повернутися до Херсона наприкінці травня або на початку червня. В Херсоні на мене чекає чоловік, він залишився в місті через роботу. Плюс треба займатися відновленням квартири – коли був приліт у будівлю МНС поруч, у нас повилітали вікна на балконі та на кухні. Але в мене таке відчуття, що все буде гаразд».
Читати ще:
