Данило
1 травня 2022 року
народився:
О 5–й ранку мені зателефонувала мама і сказала два слова:
– Доця, почалося!
Яніна – відома херсонська тележурналістка. 23 лютого вона вийшла в декрет, а 24 лютого опинилася з вагітністю і війною сам-на-сам. Чоловік був у рейсі – він планував повернутися в Херсон у квітні, щоб бути поруч під час пологів. Взагалі в родині все було розплановано, навіть вже обрали колір для дитячої кімнати – білий.
О 5–й ранку Яніні зателефонувала мама і сказала два слова:
– Доця, почалося!
Яніна одразу все зрозуміла, і перша її думка була: «Ну все, у своїй новій квартирі я не житиму...»
23 лютого жінка вийшла у декрет. Вона пригадує, що була у передчутті нового, чудового періоду свого життя. У квітні вони з чоловіком планували переїхати до квартири, яку нещодавно купили. Вони вклали у неї всі свої гроші – все, що заробили за останні 10 років. Почали робити ремонт, Яніна вибирала дизайн, дивилася картинки в Пінтересті, уявляла, якою гарною буде кімната для малюка: все в білих тонах, у скандинавському стилі. Вона так давно про це мріяла! Це мало бути ідеальне материнство, ідеальне життя.
Після маминого дзвінка 24 лютого я швидко зібрала тривожну валізку. Чомусь не взяла з собою важливих документів, зате у мене в рюкзаку опинився банан і два гнилі ківі, я не знаю, навіщо я їх із собою взяла. Ми з сусідкою сіли в машину і поїхали до Комишан, де жили наші батьки. Дорогою ми чули вибухи у Чорнобаївці, бачили дим, величезну чергу автомобілів на заправці.
У Комишанах ми з мамою пішли до моєї сестри, вона теж була вагітна. І ось ми сидимо: я на 7 місяці, сестра на 7 місяці, моя мама, над будинком літають гелікоптери, повний треш.
Чоловік Яніни тоді був на роботі за кордоном. Збирався у квітні повернутися до Херсона, щоб бути з коханою поряд у пологовому будинку, а потім допомогти з малюком. У них все було розплановано, але цим планам не судилося збутися.
Я написала йому того дня 200 повідомлень, але він вийшов на зв'язок лише ввечері. Пише мені:
– Чекай, привіт, зараз все перечитаю.
– Нас бомбять, гелікоптери, це війна, Сергію!
А він мені:
– У сенсі, війна?
Він ще довго не міг повірити, що це війна.
І от Херсон окуповано. Перед Комишанами росіяни поставили блокпост. Більше за все Яніна переживала, що раптом вона почне народжувати раніше терміну і не буде кому прийняти пологи, що вона не зможу дістатися до пологового будинку. І жінка почала думати про те, щоб виїхати з окупації, проте для неї це виявилося дуже складно.
У мене була автівка, я дізналася, що люди виїжджають через Станіслав. І я вирішила виїхати автівкою зі своєю подругою на підконтрольну територію. Домовились про день виїзду. Напередодні ми з мамою всю ніч не спали, їй було дуже страшно мене відправляти.
Зібрали ми речі, я сіла за кермо і зрозуміла, що вже така пузата, що не зможу доїхати. Я була вже на 8 місяці тоді. Там треба було їхати путівцями, полем, а я й асфальтом не дуже їздити могла. Тоді люди стояли по чотири дні посеред поля, намагаючись виїхати. І я уявила, раптом я просто по дорозі почну народжувати? І тут нам дзвонять і кажуть, що почалися бої у Станіславі. Так я нікуди не поїхала.
Янині довелося змиритися з тим, що доведеться народжувати в окупації. Вона повернулась до Херсона та оселилася у своїх друзів, бо вони жили недалеко від пологового будинку. Потім з’ясувалося, що це було правильне рішення.
За кілька тижнів до пологів лікар їй сказав:
– Готуйся до того, що не буде жодних медикаментів. Ти маєш роздобути знеболювальні препарати.
А де Яніна могла їх роздобути? У Херсоні тоді нічого взагалі не було, жодних ліків. Це був один з її великих страхів: вона почне народжувати і не буде знеболювальних. На щастя, жінці допомогли волонтери – вона дала їм запит, і медикаменти привезли з Одеси.
Коли настав час народжувати, мене знеболювали. Не уявляю, що було б, якби не вдалося ці ліки дістати.
Тоді доводилося майже все діставати через волонтерів: памперси, молоко, суміші для малюка – я боялася, що в мене не буде молока через стрес. У магазинах спочатку нічого не було, потім почали завозити, але продавали за космічними цінами. Ми ходили з мамою містом, стояли годинами в чергах, я з пузом вже ледь пересувалася. Останні місяці вагітності мені далися тяжко, навіть ходити було складно. Якось ми з мамою пішли на Шуменський, почувши, що там є памперси зі знижкою, і купили велику пачку. І ось ми їдемо назад у маршрутці, і я питаю:
– А де памперси?
А вони лишилися на зупинці. Довелося моїй мамі повертатися, а маршрутки тоді дуже рідко ходили... Але це радше смішний випадок.
І от настав день, коли за медичними показаннями Яніна мала народити. І якраз цього дня у Херсоні зник зв'язок! Нема інтернету, не працює телефон, не можна викликати таксі. Не було кого навіть попросити, щоб відвезли до пологового будинку, жодних сусідів з машиною. І Яніна з мамою вдвох вирішили йти до пологового будинку пішки. Хоча пологовий будинок був недалеко, йшли вони довго.
Я була дуже пузата, набрала 20 кг під час вагітності і ледве пересувалася, ми з мамою ледве доповзли до цього пологового будинку, довкола нього великий паркан, купа закритих воріт, довелося обминати всі ці ворота.
Лікар мене подивився і каже:
– Народжувати ще рано, приходь за тиждень.
А я йому:
– Як я потім дійду, якщо швидку не викликати, зв'язку немає, світла немає, може й не буде? Якщо почнуться пологи, мама мене не дотягне на руках до пологового будинку. Робіть зараз кесарів.
Мій чоловік дізнався про те, що я народила, лише через три доби, бо всі ці дні у місті не було зв'язку.
Лікар погодився, бо раніше були розмови про те, що, можливо, доведеться робити кесарів.
Але Яніна з собою не взяла речі, тому довелося їм іти додому назад. Вдома зібрали пакет і знову «поповзли» до пологового.
Вони прийшли вранці, і цього ж дня жінці зробили кесарів розтин. Вона народила сина, вага хлопчика була 4300 г – це велика дитина, а сама Яніна маленька на зріст, тому рішення робити кесарів було правильним. Це було 1 травня 2022 року.
Мій чоловік дізнався про те, що я народила, лише через три доби, бо всі ці дні у місті не було зв'язку. На третій день зв'язок прорвався і зателефонував мій чоловік. Я йому:
– Ти знаєш, які у нас за обставини?
– Так, в курсі, у вас не було зв'язку.
– Ні, обставини такі, що ти став татом...
Яніна з дитиною змогла виїхати з Херсона лише коли малечі виповнилося 2 місяці. Перші 8 місяців Данило був дуже крикливий, примхливий – жінка вважає, що на це міг вплинути сильний стрес під час вагітності.
Щойно буде можливість, я хочу повернутися до Херсона. Я з самого початку не хотіла нікуди їхати. Я хочу жити у рідному місті, у своїй новій квартирі. У Комишанах залишилися мої тато та мама, і я хочу, щоб мій син ріс поруч із дідусем та бабусею. Після всього пережитого я зрозуміла, що сім'я – це головна цінність. Звичайно, гарні будиночки за кордоном – це добре, але я хочу додому.
Читати ще:
