ХЕРСОН

Багато херсонців були змушені покинути свій дім, але місто жило – жило нашим, українським життям, жило надією.

​

До 24 лютого 2002 Інна Мікуцька вона була однією з найвідоміших і найулюбленіших екскурсоводів Херсоном і Херсонщиною. Окрім роботи, вона мала хобі – вишивку. З початком окупації Інна залишилася вдома, зі своєю родиною, зі своїм містом, а ще – зі своєю рудою кицею на ім’я Коша. І зі своїми вишиванками.

​

З 24 лютого вона почала писати щоденник, який назвала «Хроніки вишиванки». Є таке стародавнє українське вірування: жінки, починаючи нову вишиванку, загадували бажання – щоб знайти кохання або щоб чоловік повернувся з війни живим. Як вишивка буде завершена – тоді й бажання здійсниться.

​

Вісім місяців, день за днем, хрестик за хрестиком. Перша сорочка була завершена, але окупація тривала… І почалися Хроніки вишиванки – 2, потім 3, потім 4…

​

Весь час, поки тривала окупація, ці хроніки були нашим місточком до Херсона – такого, яким ми його знали, і такого, за який у нас всіх боліло. Разом з авторкою ми перебували у полоні тягучого часу, де один день майже не відрізняється від іншого, де реальність просочена присутністю окупантів, де ти мусиш ховати все, що любиш. Але разом з тим є маленькі радощі і турботи, є Дніпро, чайки і рибалки, є рідні, є руда Коша – і є надія.

​

На п’ятому місяці «Хронік вишиванки» ми вирішили створити до них ілюстрації, щоб візуалізувати наш зв’язок, адже день за днем ми проживали ці місяці разом.

 

Географія ілюстраторів – це херсонці, які залишалися в Херсоні, і херсонські митці, які тримали з Херсоном зв’язок з різних міст України (Київ, Львів, Тернопіль, Мукачево) і різних країн, які їх прийняли – Швеція, Туреччина, Італія, Литва, Естонія, Великобританія, Ірландія, Німеччина, Ізраїль.

 

Всі ми чекали визволення Херсона, щоб представити вам «Хроніки вишиванки», які для нас стали хроніками нашого культурного спротиву.