СЕРПЕНЬ
Сьогодні я знову опинилася на Суворова... Колись шумна й жива вулиця перетворилася на вуличний базар. Я йшла, дивлячись собі під ноги, щоб на наступити випадково на чийсь товар. І раптом знайомі акорди пісні Тараса Тополі... Прям на Суворова дівчинка виводила: «Я маю сили, я стану стіною за тебе на зламі світів...». В мене сльози полилися градом...
1 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Ранкова гроза... Вона не дала мені сьогодні вишивати – темно, погано видно. Але вона дала мені можливість просто посидіти на балконі, послухати шум дощу і, заплющивши очі, уявити собі, що війни немає... Хоч на хвилинку.
Тому що більше не вийде. «Сусіди» катаються... Прибігли вчора в магазин, скаржилися. Кажуть: «Нас убить хотели... Ракета летела, а ПВО перехватила. Ужас какой! За что нас-то убивать?» . Як дівчатка стрималися – не зрозуміло. Добре, що мене там не було... Я б точно не стрималася... І чим би це закінчилося, можна здогадатися.
Вчора опинилася на вулиці Суворова. Народу поменшало – і нашого, і чужого. Чужаків було видно одразу – ходили їхні «мадами» розфуфирені, таблички на будинках читали, у кав'ярнях сиділи... Може «мостовий» натяк зрозуміли все-таки і звалили...
Картопля на балконі росте. Не сподіваюся на врожай, але бадилля радує.
Коша на своєму місці. І головне – вона відрізняє грім від бабахів, це вже перевірено. У мене були сумніви щодо цього, а тепер вже ні. Від грому вона не ховається, а від вибухів біжить за стіл, за правилом двох стін.
Впевнена, що скоро ми слухатимемо лише грім, а не прильоти та відльоти.
2 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Грозовий ранок перейшов у сонячний яскравий день. І навіть вийшло трохи повишивати... Залишився останній ривок – і зшиватимемо сорочку...
Сьогодні я знову опинилася на Суворова... Колись шумна й жива вулиця перетворилася на вуличний базар. Я йшла, дивлячись собі під ноги, щоб на наступити випадково на чийсь товар. І раптом знайомі акорди пісні Тараса Тополі... Просто на Суворова дівчинка виводила: «Я маю сили, я стану стіною за тебе на зламі світів...». В мене сльози полилися градом... Я пишалася цим дівчиськом, яке співає тут щодня, і не соромилася своїх сліз. Але мені було соромно, що я боюся цих свинособак... Що зайвий раз не виходжу з дому, щоб не нарватися, бо мовчати мені вже дуже складно...
«Вірила, вірила в мене…», - співала дівчина. Я підійшла, кинула якісь гроші в її кошик... Ми зустрілися з нею поглядами... Я відходила від неї, співаючи під носа: «Щоб ти вірила, вірила в мене...»
Я вірю!!! Я дуже вірю і чекаю! Вірю зі своєю родиною, з містом, з країною.
3 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки – 2!
Знову звуки грози змішувалися з прильотами та вильотами... Знову вранці питання: «А де? А що?»
Ну... Мої «сусіди» на місці. Хех...
Зате мої квіти на балконі шикарні! Гібіскус розрісся, і я не впевнена, що він пролізе назад у балконні двері. Картопля трохи підросла...
Вишиванка... Починається цікавий процес висмикування ниток накладної канви. Поки було похмуро – займалася цим. Вийшло сонечко, і можна ще трохи пошити.
Новий день несе нові надії. Це тепер моя улюблена фраза... На один день ближче до свободи.
4 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки – 2!
Нарешті я закінчила рукави. Тепер залишилося висмикнути нитки накладної канви. Це ще те задоволення... А потім треба буде її пошити. Зшиватиму буду на машині, а вже наступну вручну.
Сьогодні вранці випадково опинилася в центрі, пройшлася старим містом... Чомусь подумалося – скільки історій, життів і доль бачили ці вікна... З останньої війни минуло майже 80 років... Місто, яке багато років жило розміреним, провінційним життям, знову опинилося в епіцентрі подій... Знову, як у 41-му, місто окуповане. Знову ворог намагається встановити свої правила... Знаєте, я завжди дуже любила історію, окрім періоду війни та окупації Херсона... Всесвіт дає мені урок: не просто пройди війну, а й переживи окупацію... Мешканці розділилися на дві категорії. На тих, хто чекає на ЗСУ і тих, хто вже дочекався русьні... Вбиває черга за паспортами. І тут теж дві категорії людей: ті, хто чекав і хотів русьню, і ті, кого змушують їх отримувати... Хех... Як все запущено...
Незмінні лише котики. У сумці завжди є корм, не знаєш де трапиться голодний котик. Тут котики хоч і хазяйські, але від корму не відмовляються.
Ранковий Херсон прекрасний... Він чекає, і я чекаю.
5 СЕРНЯ
Хроніки вишиванки – 2!
Все, ниточки вийнято, рукави замочені. Випраються – і чекатиму музу, щоб сісти за машинку! Купила ниток на рушничок. Це виявилось простіше, ніж на сорочку. Значить, йому бути...
Кошу всі дражнять і кажуть, що вона товста... Ну, правда, зараз вона стала дуже багато їсти. Після операції нормально не їла, а зараз прорвало.
«Сусіди»... Їх поменшало, рідше приїжджають... Їхали б вже назавжди.
Але й наші їдуть... Багато моїх друзів виїхало... Я залишусь! Як сказав мій добрий друг: «Ми – це все, що тут зараз залишилося українського». І він лишився.
У моєму світі немає жодного іншого варіанту, окрім перемоги.
7 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки та вулиць Херсона.
З сорочкою не вийшло... Хотіла вже збирати, але зрозуміла, що прорахувалася у вишивці. Не дошила чотири вертикальні рядочки. А вже все випрано і відпрасовано. З ранку завтра щось придумаю.
Вчора пройшлася Воронцовською. Тиша, людей майже немає, і місто схоже на сироту, якого всі кинули... Заїжджих «гостей» поменшало... Я раділа цьому. А сьогодні раптом подумалося, може вони на дачах наших сидять... Або на морько поїхали. Десь у глибині душі теплиться надія, що просто звалили... Що дійшло, нарешті, що їм тут не жити.
Втомилася від них, сил немає. Але Віра залишається, і Надія разом з нею... Ну, а Любов – вона завжди зі мною.
9 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки-2!
З вишиванкою знову все не слава богу. Ні, рядочки я дошила, все гарно зійшлося, і я вже зовсім була готова її зшивати. Але перекинула на неї банку, в якій кімнатні рослинки пускали коріння. Капець... Все зіпсувала...
Посадила квіточки і сіла книжку читати... Сьогодні містом не гуляла, сиділа вдома, пила каву та їла круті цукерки, які мені донька купила. Завтра піду погуляю старим містом, шити точно не сяду...
З ранку було багато повідомлень на кшталт: «Херсон залишиться під Росією, змирись... Інно, виїжджай швидше... Нас злили тоді – зіллють і зараз...»
Нагадую: У МОЄМУ СВІТІ НЕМАЄ ЖОДНОЇ ІНШОЇ РЕАЛЬНОСТІ, КРІМ ТІЙ, В ЯКІЙ ХЕРСОН УКРАЇНСЬКИЙ, А УКРАЇНА ПЕРЕМОГЛА.
Квіти ростуть, картопля теж. Кавуни смачні... Орки шаряться «по гражданке».
11 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки!
Перейменовувати хроніки не буду, хоч шию рушничок. Поки що роблю заготівлю під мережку, а що там буде далі – я ще не придумала. Шию як іде. Подивимося, що вийде, хоч ідея є. Не знаю, чи вистачить навичок, мережки та Хардангер робила років 25 тому. Тепер все згадую потихеньку.
У місто гуляти не ходила, дуже вже жарко було. Сходила за хлібом до дівчат, дізналася чмоньські новини, вірніше їхня відсутність... Вони тепер у магазин ходять «по гражданке», щоб увагу не привертати і народ не лякати... Але господарі цієї мережі вирішили відкрити кондитерську «Чао», щоб було де кави попити «хлопцям», і ДНРівцям, та райвідділу теж. Тож раніше тут тусили наші менти та прокурорські, а тепер не наші...
Зраділа новинам із Криму... Подивилася на ридаючих дам, які «жили здесь как дома 8 лет»... Тепер до себе, на Расею... Згадала, скільки людей вони видавили з їхніх власних будинків, скільки загинуло... Бачу, що у нас відбувається... Тому нікого з них мені не шкода. Чекаю коли з Херсона звалять самки, що понаїхали, зі своїми личинками. Вчительки, блін... Досі не розумію, де в них мозок? Війна йде, ЗСУ поруч... Як валитимуть?
Пам'ятаємо, що немає іншої реальності, окрім тієї, де Україна перемогла і Херсон український.
12 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки та вулиць Херсона.
Рушничок шиється, поки шию другу сторону – показувати особливо нічого. Тому покажу місто... Вечірня вулиця Богородицька та набережна Дніпра.
Перша фотографія – повтор фотографії часів окупації 41-44 років. Я випадково вчора потрапила до того подвір'я, звідки робили фотку під час німецької окупації, але я її не знайшла, бо кацап-нет ледь-ледь тягне. Якщо у когось є ця стара фотографія, скиньте мені, будь ласка.
П'ята вечора – і місто порожнє. Тільки на набережній працює нашвидкуруч зліплене кафе. Людей не багато, грає шансон – і одразу зрозуміло, хто клієнти. Стоять машини... Херсонських номерів на них небагато.
Погодували птахів на набережній. По дорозі назад зустріли бабусю з паличкою і двома собачками на поводках, розговорилися. Виявляється, собак їй залишили сусіди, які виїхали. Вона забрала, не змогла кинути. Дев'ятий десяток бабусі. «Тяжко, – каже, – але що робити, не викидати ж на вулицю, бо пропадуть». І, звичайно ж, питання: «А що, у нас росія буде? Мені пенсію з пошти у рублях принесли».
- Ні, – кажу їй, – чекаємо волю! Обов'язково дочекаємось!
З’ясувалося, що живе бабуся живе у тому дворі, з якого я зробила перше фото. Зазвичай там ворота зачинені, а сьогодні навстіж.
Херсон чекає, відчинивши все, що можна. Чекає на ЗСУ!!!
13 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки!
Сьогодні ще не гуляла, сьогодні збирала сорочку. Щоправда, музи на всю не вистачило, але залишилося небагато, тільки горловину обробити. Думаю, що днями муза знову мене відвідає, і я все закінчу.
Коша на місці. Їсть і спить, іноді бігає, воюючи з якимось невидимим ворогом... Ну, може, це я не бачу, а вона бачить і веде бій.
У нашому магазині нова дівчинка і старі «сусіди». Один з них, побачивши, що у неї тремтять руки, поставив чудове запитання: «А чего Вы боитесь? Хотите я маску сниму, чтобы Вам не страшно было?» Ну так, маска – це найстрашніше, а не автомат в його руках.
Йшли б ви, поки живі.
Одна дівчинка розповіла про три свої спроби виїхати з Херсона, про те, як на її очах розстріляли колону, після чого вони поїхали назад. Про те, як «любить» слухати Верещук (і тут ми з нею збігаємося). Що в черзі на евакуацію вона 7842, тому поки залишається тут з дітьми, і навчатимуться вони дистанційно. Розповіла, як вона відбивається від кацапських вчительок, що агітують, а потім погрожують забрати дітей, якщо до російської школи не віддасть...
Гібіскус порадував маленьким бутоном. Розквітне, якщо Коша його не зіб'є.
Рушничок шиється...
Чекаю і вірю... Скоро все буде... Не завтра, звичайно, але буде – це точно. Ви здогадалися, про що я.
15 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки.
Поки в рушнику особливо нічого показати, пройдемося Херсоном. 11 ранку.
Абсолютно порожня вулиця Соборна, якою з ревінням гасають машини орків. Про жодні правила дорожнього руху не йдеться – ну, просто не пощастило, якщо раптом тебе розчавлять ... Мчали вони з Острова... Куди і навіщо – не зрозуміти.
Майже порожня вулиця Суворова. Навіть торговців було дуже мало. Зате було багато "космодесантників", яким захотілося кавунів та водички. Видовище ще те... Озброєний до зубів дядько з п'ятьма баклажками для води.
Знаєте, дуже дивно читати в кацапських пабликах, як місто оживає. З кожним днем людей все менше і менше, навіть тих, які «понаїхали». Стало набагато більше бородатих мужиків спортивної статури, і ми чудово розуміємо, хто вони...
Верещук задовбала своїми криками про примусову евакуацію... Спочатку це стосувалося Донбасу, тепер і Херсона. Взимку замерзнете тут... А я вірю, що зимуватиму в українському Херсоні. Так, знаю, що буде не солодко. Так, готова до цього... І знаю, що сьогодні ще на один день ближчий до свободи.
16 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки!
Трохи просунулась у рушнику і є, що показати, але це ще не остаточний варіант.
Сонечко тепер піднімається пізніше, і наша робота в майстерні починається також набагато пізніше.
Закінчується літо... День стає все коротшим і коротшим... А скоро мені взагалі доведеться перебратися до кімнати.
Прогулянку вчора скасувала злива, тож гуляти, напевно, піду сьогодні. А може, затягне вишивка, як завжди, і я залишуся вдома з Кошою... Як знати, адже день тільки починається.
А новий день несе нові надії...
17 СЕРПНЯ
Хроніки вишиванки!
Робота рухається. Знаєте, зазвичай, сідаючи за роботу, я точно знаю, як виглядатиме готовий виріб. А тут все народжується у процесі. Спочатку думала, що вишивка буде повністю білою по білому. Але поступово все змінювалося, і з’явилися відтінки блакитного та жовтого. Як він виглядатиме у фіналі, ще не знаю. Але буде це точно.
Вчора почула нову історію про «самок, що понаїхали» і стало просто погано, до нудоти... Я сиділа в кафешці і думала: невже вони не розуміють, куди приїхали, невже ФСБшники настільки впевнені, що тут буде росія? Невже бавовни у Криму ні про що не говорять?
І як їх потім виселяти звідси? Я більше, ніж впевнена, що у половини цих дам є українські паспорти... І скільки гнили осяде тут… До тієї, що вже є.
Цілу ніч не могла спати, думки роїлися в голові різні... Хороші і не дуже... Я нічого не можу зараз змінити. Я можу лише вірити у перемогу. Вірити в те, що ця мерзота звалить під тиском ЗСУ. Що вони побояться залишитися тут...
20 СЕРПНЯ
Ну що, перший візерунок однієї зі сторін майже закінчено. Поки є час подумати над тим, що буде далі. Коша як завжди все контролює... Спека, духота, але їй потрібно на ручки... Після довгих умовлянь поклала її поруч.
Декілька днів ми не гуляли, тому міста показати не зможу. Трохи пошкодила ногу, ходити некомфортно. Але для Коші рай. Я вдома, і вона тягає свої іграшки – мовляв, пограйся зі мною.
«Сусіди» на місці, поводяться скромніше, але сусідство це мені не подобається... Бавовна може статися, як у Криму. Ішли б вони до себе в Бурятію, поки їх не перебили. Ан ні, сидять тут.
Хочеться дива – прокинутися вранці, а вони пішли... Рашка вивела війська, і немає війни. Про це багато хто мріє. Може, Вищі сили почують нас усіх!
Цього тижня ще кілька мінусів зі списку друзів. Боляче і прикро, але це життя.... Хех... Життя в Херсоні з кожним днем стає все важчим. Тихий терор... Нудить від плакатів руснявих...
Але ви пам'ятаєте, що немає іншої реальності, крім тієї, в якій ми перемогли, Херсон вільний і настав мир.
21 СЕРПНЯ
Частина малюнка на одній стороні готова, тепер потрібно все це повторити на іншій, а паралельно думати, що буде далі.
Сьогодні вперше від початку війни потрапила на центральний ринок. Ну, як потрапила – запланувала похід. Я не була там тому, що не було потреби. Діти привозили продукти. Але мені захотілося сходити самій. Отримавши від дочки всі необхідні інструкції, я вирушила в дорогу. Покаталася маршруткою, ціна проїзду в якій 5 грн або 5 рублів. Пройшлась торговими рядами, побачила знайомі обличчя продавців, у яких давно купувала фрукти. Побалакали, обговорили новини... Продавців більше, ніж покупців. Виноград по 20 – смачний, красивий. Купивши фруктів, а головне сиру, я повернулася додому.
А вдома Коша, у якої за графіком укол... Раз на тиждень у неділю. Зазвичай мені вдавалося зробити легко і швидко. Шприц інсуліновий, тонкий... Але сьогодні Коша билася, як левиця. І дірявити її довелося двічі. Тепер вона образилася, на руки не йде і фотографуватись відмовилася. Бачить щось у мене в руках і тікає. Але ж лікувати треба. Навіщо нам нові болячки... А ще зрозуміла, що треба вчитися робити внутрішньовенні уколи. Я вмію робити багато медичних процедур, а це не навчилася. Попрошу кума-доктора дати майстер-клас. Бо мені знову наснився Святитель Лука, і це недарма. Перший раз він мені наснився на початку війни у 2014 році. Я довго не могла зрозуміти, до чого це. Прочитала житіє, акафіст, в храм сходила... Два тижні щоночі він мені снився, аж поки я не прочитала його книжку «Нариси про гнійну хірургію». Лука був військово-польовий хірург. І тоді всі сни змінилися. Тепер я багато знаю про гнійні процеси, про колоти рани і рани вогнепальні. І нічого, що книга була написана на початку ХХ століття. От навіщо мені ці знання? Луці видніше. І ось знову... Я спочатку не зрозуміла, що треба робити, аж поки прийшла думка про внутрішньовенні уколи.
Сьогодні мені пощастило – я не зустріла жодного чмоні та чмонємобіля. Напевно, просто «в гражданку» перевдяглися. І під балконом тихо. Може, роз'їхалися, поки мене не було.
P.S. Котики дворові нагодовані, напоєні.
З вірою в краще чекаємо змін.
23 СЕРПНЯ
Рушничок шиється...
Кавуни продаються на кожному кроці. Це ж Херсон. Люблю їсти кавун ложкою. Ні, спочатку, як ведеться, я різала його скибками... Але коли різати вже не зручно і не треба ні з ким ділитися, в хід іде столова ложка...
Вчора прогулянку містом затьмарив День аквафрешу. Містом носилися машини з триколором, а попереду і збоку оператори-пропагандони знімали відосики. Я не ходила на концерт «зоряного десанту» 21 числа. Подивилася відео. Як казав ослик Іа – «душераздирающее зрелище...». Але десь на просторах інтернету бачила фотку – сміттєвий бак, повний аквафреш-прапорців... Краса, там їм і місце. А святкували два дні. Думаю, сьогодні вранці буде друга серія баків з цим сміттям. Але весь день учора Шевченківський парк був оточений, до нього нікого не пускали аж до 16:00. Що за захід там, не знаю. Я не ходжу на таке. Прапорці тицяли всім, хто проходив повз. Я пішла Суворкою. Народу не було, навіть продавців, лише два дядьки. Один алкоголь продавав, інший виноград.
Коша. У гості приходила донька. А оскільки після уколів Коша на мене образилася, донька намагалася її задобрити. Купила їй іграшки, смаколик... Але Коша її таки цапнула. І лише фісташкове морозиво врятувало ситуацію. Ну любить Коша морозиво. І не зі свого блюдечка, а з ложки.
А старий Херсон прекрасний... Своїми вуличками, зеленню і тепер уже тишею... У місті дуже багато чужих. Тепер, окрім вояк, ФСБшников і училок, в Херсоні висадився десант пропагандистів. От уже хто кінчений… Ідіоти з палаючими фанатично очима. І це страшно... Люди-зомбі, агресивні тітки з ненавистю в очах... Чого ви приперлися і за що нас так ненавидите... Це ви до нас прийшли вбивати і грабувати, а не ми до вас... Але там стіна...
Я дивлюся на них і думаю – звідки така впевненість... От якби мені так вміти... Я, як і всі, потрапляю в психологічні гойдалки – коли опускаюся руки і хочеться вити від безсилля і злості... Але віра допомагає триматися, віра та вишивка...
24 СЕРПНЯ
З Днем Незалежності всіх нас!
У Херсоні із незалежністю туго. Вчора був квест: сфотографувати свій український вишитий рушник на вулиці, на дереві... Так, щоб не нарватися на «гостей» або на стукачів. Ніколи не думала, що зіткнуся з цим. У рідному місті... Жерсть.
Вийшло не зовсім те, що хотілося... Але й за те вдячна. Разом з тим погуляла по місту, зробила для вас нових фото.
7 вечора. На вулиці Суворова самотні перехожі, пару відкритих кафешок. По місту ганяють місту круті тачки без номерів... І правила дорожнього руху не для них.
Вчора був день нашого прапора, сьогодні День Незалежності, а настрій – вити... Просто тому, що навколо триколори, тому що повно чужих, тому що ти НЕ ВІЛЬНИЙ! І у голові одна думка: коли ж, ну коли?! Коли нас звільнять? Розумом розумію, наскільки це складно, скільки наших хлопців загине заради цього... А душа хоче на волю. Все більше моїх знайомих виїжджає... Чиститься список друзів... Іноді думаю, що скоро виїде все місто. Боже, як це жахливо! Жодного знайомого обличчя на Суворова. Коли таке було?
Проте радують квіти... Коша не збила бутон гібіскісу, і я побачу цвітіння. А там ще бутони з'явилися...
Зі святом усіх нас! Вірю і чекаю на незалежність у Херсоні.
25 СЕРПНЯ
У Херсоні та області немає світла. Версій багато, терміни підключення теж різні... У деяких районах немає води.
На додачу до цього я примудрилася захворіти. Трималася всю зиму і весну, а тут... Мерзенне самопочуття. І ще гірше від усвідомлення того, що в мене просто вірус, а в місті не купити банального флюколду чи чогось від кашлю. А як тим, у кого купа болячок? Це кошмар. Півроку війни повільно, але дуже впевнено окупанти вбивають херсонців... Ні, ліки в кацапських аптеках є, але грошей на них більшість не має. Та й ліки не всі є...
Кожен день в окупації тихо, без пострілів вбивають людей.
Кожен день в окупації позбавляє людей віри в перемогу.
Кожен день в окупації породжує нових колаборантів.
Кожен день в окупації – це десятки самок і личинок, що приїхали, займають житло херсонців.
Гуляючи містом, я дуже чекаю волю...
З'явиться світло – будуть і нові хроніки...
26 СЕРПНЯ
Гуляти не пішла, тож фоток міста не буде, соррі... Тому сиджу на балконі і творю. Вирішила знову зайнятися рушником, бо одна мережка – якось малувато. Порилася на просторах інтернету, знайшла ту, яку раніше не робила, але стало цікаво спробувати. Начебто виходить...
Коша сидить під ліжком, бо кожну пляшечку чи коробочку в моїх руках сприймає як укол і ховається.
А ще сьогодні подивилася інтерв'ю одного дуже відомого персонажа з російським прізвищем, який сказав: «На Донбасі відвойовувати нічого. Ні, ми звичайно його заберемо, це ж наша територія... І зробимо там, наприклад, скеледром». А сам він з Луганська. А люди? Люди, які там вісім років живуть надією. А кримчани? І раптом мені стало дуже страшно... А раптом і на нас ось так махнуть рукою... І скажуть, що там нема чого відвойовувати... Нема чого...
Останнім часом я помітила, що жителі відносно «мирних» міст мене не розуміють. У них вирує життя, виставки, кіно, екскурсії, тусовки... Їм не зрозуміти, чому зайвий раз просто не виходиш з дому. Що для того, щоб робити фотки, потрібно сто разів озирнутися на всі боки. Що, побачивши в сусідньому дворі БМП, тремтиш від жаху і молишся, щоб нікого не забрали.
Дивишся на себе в дзеркало і бачиш тітку з погаслим поглядом... І якимись каламутними очима. І набраною за війну дуже зайвою вагою...
І хочеться кричати: «Ми тут, у Херсоні! Ми живі! Ми чекаємо! Не кидайте нас!»
28 СЕРПНЯ
Зараз буде багато тексту, і він не буде приємним ні для мене, ні для читачів.
Вчора всіх нас дуже обурив список колаборантів від мистецтва. Мене, чесно, теж… Але я відключила емоції та включила мозок і зрозуміла що ще трохи окупації – і колаборантом може бути будь-хто, хто залишився у Херсоні. Не будемо сперечатися про терміни... Візьмемо, наприклад, мене. І проаналізуємо ситуацію. Одразу хочу сказати, що я не голодую та допомоги не прошу. Мене годують діти. Але припустимо, що я у місті одна. Працювала я гідом до війни, і це було моє єдине джерело доходу (крім рідкісних замовлень на шиття). Прийшла війна, місто окуповане і роботи немає – який туризм, коли в країні війна. Ні, десь за Херсоном туризм є, я бачу фото колег і чесно радію за них (і трохи заздрю). У Херсоні роботи немає, грошей також. Є мінімальний запас продуктів, але на півроку його забракло б точно. Спочатку допомогли б волонтери, а потім, коли їм закрутили гайки, допомога їх зійшла б нанівець, і що далі? Бабусі і дідусі спочатку хоч якось отримували пенсію. Я нічого не отримую, бо до пенсійного віку ще не дотягнула. І постає питання – як і на що жити? Так, звичайно, мені б допомогли (як і допомагають зараз) друзі, надсилають гроші з Риму та Львова, Вінниці та Полтави, Франека... Але ані жодна турфірма з п'яти, з якими я працювала, ані Всеукраїнська Асоціація гідів, у якій я перебуваю, жодного разу не спитали, чим допомогти? У Херсоні залишилося багато гідів без підтримки. Хоча не в професії справа (але гід професія дуже специфічна). У Херсоні багато людей без роботи, без засобів існування. І це звичайні люди, не багатодітні сім'ї, яким хоч якось допомагають волонтери (навіть це зараз важко, але хлопці і дівчата роблять усе можливе). Це люди, які цілком могли б працювати, щоб просто щось їсти... Але... Місто в окупації, працювати на росію – одразу звинувачення – колаборант. Так, уряд дає роз'яснення, що можна, а чого не можна. Але більшості людей в Херсоні не до читання. Їм просто нема чого їсти. А попереду зима...
Звістки про контрнаступ на півдні сильно перебільшені. Херсон «звільняли» вже багато разів. Останній ось, у серпні. І серпень закінчується... Ми читаємо новини – англійці кажуть, що Україна до весни не матиме змоги звільнити Херсон. Прекрасно... Що робити мешканцям? Мало того, що новини заганяють у депресію навіть таких стійких, як я. Як і за що жити? У мене є діти, я з голоду не помру. А хто один? Із маленькими дітьми? З літніми батьками? Дайте нам універсальну відповідь – як нам вижити тут, не виходячи на роботу хоч кудись? Я нікого не намагаюся виправдати чи звинуватити. Є ті, що тупо продавалися за гроші. Бог їм суддя. Є ті, які чекали на русню. Є пенсіонери, які одержують і українську пенсію, і російську. Ну що ж, і їм є суддя. А є просто заручники ситуації... Верещук верещить знову – «виїжджайте»... Навіть говорити не хочу на цю тему... Пропагандони, яких тут понаїхало, твердять, що вони тут назавжди. Поводяться впевнено – ні, навіть нахабно. Продовжують викрадати людей. Місто – заручник... Ні, про Херсон не забули, він у всіх новинах, тільки жителям не легше від цього. Зв'язку немає, тепер ще й зі світлом і водою ігри. Ні, можна, звичайно, сказати: «Вас не бомблять». Ну сам Херсон ні, але села... Їх майже стерли з лиця землі. І тут починається завивання бабусь – «нам все одно, яка влада, аби не стріляли...». Що?? Кому байдуже? Мені – ні. Але пропагандони чіпляються за кожну таку бабку і чудово працюють на них.
Якось все не весело.
До речі, мій дід вийшов на сцену вперше у 42-му році, в окупації, потім буде Німеччина та концтабір... Він був колаборант, зрадник? 19-річний хлопчик! Моя прабабка, його мама всю війну (як і майже все життя) працювала у фотоательє. В Одесі під час окупації працював медінститут та школи. Як тоді жив Київ – думаю, колеги-кияни знають і можуть розповісти. Як тоді жила вся окупована Україна – у кожному місті та селі знають.
Згадаймо, скільки тривала окупація Херсона – з серпня 1941-го до березня 1944-го. Скільки триває окупація сходу нашої країни та Криму? 8,5 років. Весь цей час що робити простим людям? Гордо вмирати з голоду? Дайте пораду!! Не для мене, для інших. Нагадую, що я не голодую і співпрацювати ні з ким не буду. Діставатимуть – спробую виїхати.
І про хороше... Ще одна мережка на рушничку закінчена. Починаються пошуки нової.
Коша жива-здорова. Треба якось зробити їй укол... Хех. Знаю, що ображатиметься... Зроблю звичайно…
30 СЕРПНЯ
Чудовий Дніпро за ясної погоди.
Вчора після всіх бабахів, всіх криків і галасу у всіх мережах про наступ на півдні захотілося закричати ще голосніше: та позакривайте всі роти! Вже срачі, вже одні кричать, що Херсон візьмуть завтра, інші – що це відволікаючий маневр. А можна не ганяти хвилю? Можна ж побути як вечірній Дніпро. Тихий та беземоційний. ЗСУ працює, а ми чекаємо. Це все, що, на мою думку, має відбуватися. А заробляння переглядів і лайків не на часі, чесно. Півроку війни, півроку військові просять – не виставляйте в мережу фото прильотів до офіційних джерел. Ні... За п'ять хвилин вже купа фоток.
А місто повернулося на багато років у минуле. У речковому порту вручну розвантажують баржі – вчора цукор і овочі. Збита бригада вантажників заробляє на хліб... Порожнє місто, закінчується літо... Вже пахне осінню... Сумно....
Рушничок шиється, вдосконалюється. Завтра покажу ще один шматочок.
Несподівано прийшла фінансова допомога... Дякую. Все збираюся зробити фото цінників в магазинах Херсона – на зубні пасти, шампуні і всяке-різне...
31 СЕРПНЯ
Після гучного вечора і ночі настав відносно спокійний ранок. Ми з Кошею проспали сьогодні і замість звичайних 5 годин ранку прокинулися на початку сьомої.
Два гучних дні в області внесли зміни до життя міста. Херсонці переважно сиділи по домівках. А ось «гості» заметушилися... Потихеньку стали виїжджати... Ще не масово, поки купками... Але лід зрушив. Усі чекаю, коли вирушать в дорогу вчительки, що понаїхали, і пропагандисти. Не може не веселити колись наше телебачення ВТВ – воно віщає такі нісенітниці, що на вуха не натягнеш. Чисто російська пропаганда... Капець.
Чекаю масової втечі колаборантів.... Чи вони почнуть різко перевдягатися і перефарбовуватися?
Вчора знову опинилася в річпорту, знову з жалем подивилася на розкішну будівлю, в якій тепер живуть голуби і собаки... Так хочеться, щоб місто розквітло.
А поки... Поки Херсон чекає... Вся Україна теж чекає... І тільки ЗСУ не чекають, вони діють. А ми в них віримо.
Рушничок шиється... І нова мережка закінчена, а попереду ще одна.
Коша на місці, дотрималася ритуалу з нюхання повітря і спостереження за людьми вранці.