ВЕРЕСЕНЬ
В якийсь момент я втомилася боятися. Ні, я не кидаюся з ними розбиратися, як на амбразуру. І, по можливості, намагаюся не перетинатися. Переодягнені «в гражданку» – вони сама ввічливість і чемність. Цікавилися якось, як на Голу Пристань перебратися. Де тут у нас баркас... Ню-ню... Все одно не втечуть.
А Дніпро наш прекрасний... І небо над ним таке різне та гарне.
1 ВЕРЕСНЯ
Сьогодні вже осінь – і на календарі, і за погодою. З ранку зарядив дощ. Після вчорашньої спеки він приніс полегшення. Стало трохи сумно, що пролетіло літо... Що перше вересня, яке завжди було галасливим та яскравим днем, сьогодні не таке. У Херсоні не буде натовпу школярів із квітами та кулями. Що сьогодні завдання херсонських батьків – відбитися від примусового походу до російських шкіл. Ні, є, звісно, й ті, що роблять це добровільно. Дехто пояснює тим, що не хоче пропускати навчальний рік. Деяких просто купили... 4000 руб ціна школяра. Обіцяють платити ще по 10000. Подивимося...
Мені чомусь сьогодні подумалося про таке. Ну, солдати та офіцери ворожої армії захищені Женевською конвенцією, з ними все більш-менш ясно. А ось яка відповідальність членів їхніх сімей, які заселилися до квартир херсонців!? Мені це дуже цікаво. Адже їх тут повно. Деякі вже їдуть, а переважна більшість ні. І вчительки, які заселилися до квартир «по ордеру», у яких тут контракт. Що говорить закон з цього приводу? Чи вони почнуть кричати – «ми не знали, нас примусили».
Рушничок шиється... Нова мережка стартувала. Ще не знаю, як вона виглядатиме у фіналі, але тим цікавіше шити.
Коша не в настрої. Краплі дощу потрапляли на шерсть і заважали нюхати повітря. Сидить на столі, контролює процес.
А ми просто чекаємо... Чекаємо і віримо…
3 ВЕРЕСНЯ
Осінь потихеньку вступає у свої права, вранці і ввечері прохолодно. Вдень, як і раніше, спека... І в прямому, і в переносному сенсі. Спекотно у нас, на півдні... Смажаться «гості». Спекотно на сході країни, але хлопці тримаються. Смажиться мозок у Пу, і тепер його вислів про «резиновую попу» не використовує в різних видах тільки лінивий…
Почався навчальний рік. В одній з херсонських шкіл він почався зі снайпером на даху, бо на лінійці був дуже важливий гість. Росгвардія тепер «охороняє» школярів. Жесть.
Я завела собі нову традицію – ходжу годувати птахів. По-перше, ходити корисно, по-друге, птахи чекають... А ще в порту можна побачити багато цікавого.
Рушничок шиється, трохи повільніше, ніж хотілося б, але все одно робота йде.
Коша. Вона на своєму місці. Нюхає повітря, стереже вишивку, їсть і спить.
«Гості» потихеньку покидають місто. Ні, не ті, що воюють. Ті, що понаїхали... Але ще не так масово. У деяких увімкнувся мозок, напевно... А в інших замість нього жижа, швидше за все.
4 ВЕРЕСНЯ
У «Затеряного міра» знесло дах... Це головна новина вчорашнього дня. Ну не тільки дах, звичайно. Було гучно... А оскільки час бавовни збігся з моїм походом до птахів, то я була поряд. До птахів не дійшла. Мало того, що бабахи, ще й дощ пішов – зарядив на весь вечір. Трохи промокла, але транспорт ходив. Тож усе в нормі. Я піду до птахів сьогодні... Я їм на ринку їжі прикупила. Вчора вони мене не дочекалися, схожу сьогодні, вони ж чекають...
Вчора майже не шила. Ходила вчитися малювати. Точніше, пробувати цю справу різними фарбами. Вчора це була пастель. Це не моє, поки дружу тільки з олією та аквареллю. І дружба тільки починається...
Коша... Вона бабахів злякалася... Коли я прийшла додому, довго не могла її знайти. І тільки варена кукурудза виманила кішку з укриття. Сьогодні після уколу довелося знову задобрити її кукурудзою. Здається, мене вибачили.
Люди... Люди в окупації змінюються не на краще. Це факт! Особливо агресивно поводяться жінки. Яку б позицію вони не займали – агресія зашкалює. Дивлюся на них і думаю: боже, ну навіщо? Стільки енергії в нікуди, вірніше на руйнування. Розрухи і так більш ніж достатньо... Все менше в оточенні стає людей, з якими хочеться поговорити. Хоча чужих рож в місті стало менше, але злісні пропагандисти ще тут, ще намагаються щось віщати...
Дуже хочеться на волю... З кожним днем ??все більше і більше... Настала осінь. І так сумно, а тут ще рашка.... Та найгірше – невідомість... Розумію, що війна це тяжко і страшно. Розумію, що ціна визволення Херсона буде дуже великою. Але так хочеться, щоб швидше...
Та я все одно свято вірю... Все буде Україна!!!
5 ВЕРЕСНЯ
Сонячний вересневий ранок... Починається ще один день. Ще один день війни, ще один день окупації... Що принесе він нам? Поки сидиш вдома і не бачиш «гостей», здається, що це звичайний мирний осінній день. Але варто визирнути у вікно або вийти з дому – і реальність навалюється на тебе у всій своїй гидоті. Дивишся, а довкола чужі, гарної статури хлопці дивляться у свої телефони... І спостерігають... І слухають, хто що каже... Це так кидається в очі... Навіть ті, хто не знайомий з оперативно-розшуковою діяльністю, спокійно їх ідентифікує. Та вони й не намагаються ховатися. Вони ж тут НАЗАВЖДИ... як і росія. Ну-ну...
Знову по області не було світла. Знову чутно роботу артилерії. Так хочеться миру... Що відбувається в місті – не ясно. З одного боку, «гості» залишають місто, з іншого – цих хлопців стає більше. Як все дістало...
Рушничок шиється. Коша його стереже. Книга читається. А читається таке: «Велика Україна». Держава об'єднаних українців. Тих, хто зараз під владою чужинців. І в яких ще треба пробудити волю і відповідальність... Але так і буде.
Чекаємо.
6 ВЕРЕСНЯ
Суттєво просунулась у роботі. Нарешті «побачила» повністю частину рушника. Тепер кілька днів відшивати. Спочатку закінчити цей бік, потім другий.
Сонячний ранок уже не такий спекотний... І на балконі вже прохолодно. Але все одно балкон поки що майстерня – поки температура плюсова, я працюватиму там. І Коша на сонечку. За звичкою нюхає повітря, а потім лежить на столі, як завжди контролюючі процес.
Зустріла вчителів, які пішли на співпрацю з окупантами... Розмовляти особливо не хотілося. Розкланялися і розійшлися... Деякі здивували. Не здивувала перша вчителька доньки – це був єдиний педагог, з яким я зустрічалася поза години батьківських зборів. І зустріч закінчилася її фразою, сказаною мені в спину: «Как надоели эти дети из неполных семей...» Тоді, почувши це, я повернулася зі словами: «Сьогодні моя дочка в неповній сім'ї, а завтра, можливо, і ваш син». Через пару років це і сталося.... А доньку я забрала від цієї вчительки і взагалі з цієї школи. І тут мадам у списку колаборантів... Не здивувала.
Звуки війни все ближче і ближче... Вірю і сподіваюся.
7 ВЕРЕСНЯ
А вночі вже прохолодно.... І рано-вранці, коли я починаю варити каву – теж. День коротший, я виходжу на балкон набагато пізніше. Спочатку просто випити кави, загорнувшись в плед, потім, коли виходить сонечко, – почати роботу. Незабаром доведеться занести квіти до будинку. А їм там так подобається…
Через півроку війни я, нарешті, повертаюся у своє звичайне творче життя, а саме можу робити кілька проектів одночасно. Поки що все це стосується лише вишивки. Але, крім рушника, шиється ще одна робота, і це вже добре...
До речі, сорочка так і не зібрана, хоча залишилося лише обробити горловину. Ну нічого, зроблю...
Все ближче до Херсона йдуть бої... Все голосніше чути артилерію.
Все більше історій мені розповідають друзі, знаючи, що я пишу хроніки. На підході ще одна історія. Уточню деталі та розповім. Але, щоб Ви розуміли, потрібно зателефонувати до Стамбула, щоб дізнатися деталі історії, що сталася у Скадовську та Херсоні. Для цього потрібно знайти стабільний інет, а не кацап-нет, який у мене. Тож наберемося всі терпіння…
8 ВЕРЕСНЯ
Вчора, мабуть, усі хто в Херсоні, зробили фото квітучих каштанів. На набережній каштани вже скинули листя. Ні, не через осінь. Просто на них напала якась болячка. І їхній вигляд без листя і з квітами трохи дивний. Хоча... Життя в окупації теж дивна штука... І «нова влада» дивна... Перефарбували пам'ятники. Дісталися й до набережної, барельєф пофарбували у «колір дитячої несподіванки» – так ми раніше називали один із відтінків гірчичного... Фотографувати не стала, бо поруч крутилися вояки, спостерігаючи за будівництвом чи то причалу, чи то понтона. Не хотіла нарватися на неприємності. Тому погодували голубів і пішли додому. Перед цим зайшли на Суворку, випили в «Падіку» по джмелю. Сіли так, щоб не бачити торговий хаос – і створилася ілюзія затишного місця на тихій і мирній вулиці. Хех... Але все життя зараз таке. Поки сиділи за столиком, повз, дивлячись суто під ноги, промчав Женя Гамаюнов. Вигляд у нього був, чесно кажучи, не дуже ... Через декий час зі своєю сім'єю пройшов Сергій Михайловський... Ішов він зовсім інакше. Я сиділа і думала про наш театр, про людей, яких війна проявила як лакмус... На іншому кінці вулиці зустріла панночку, з якою займалися в театральній студії. Побалакали, зрозуміли, що в студію не повернемося і руки керівнику не подамо. Якийсь театральний вийшов день.
Пройшла повз "Затєряного міру". Фасад не постраждав і, якщо не піднімати очі вгору, на дах, нічого не зрозуміло – навколо все вилізане і вичищене. Але, дійшовши до Одеської площі, бачиш зовсім іншу картину: залишки даху, скловата, якісь пакети – все це рівним шаром вкриває асфальт. І мені подумалося: чому комунальні служби старанно прибрали все біля готельно-лазневого комплексу, вищипали траву біля краєзнавчого музею, але не спустилися вниз і не прибрали там... У дворах люди прибрали самі.
Рушничок шиється. Птахи та котики нагодовані.
Коша відчуває осінь і довго лежить під ковдрою... А сьогодні ще й похмуро...
9 ВЕРЕСНЯ
Пам'ятаєте, я вчора вранці писала про засипану скловатою Одеську площу? Сталося диво. Увечері, вирушаючи годувати птахів, побачила "вилизану" площу і пострижену траву на кільці. Місцеві кажуть, що був цілий десант комунальників.
Життя в порту стало ще активнішим. Машин і баркасів все більше... Птахи чекають на мене в призначений час, звикли вже. Але скоро темніти буде рано і доведеться приходити раніше, щоб не шастати містом у темряві. Я ж не можу їх кинути, птахів. І цікаво спостерігати за рибалками, це ж цілий світ зі своїми правилами та пристрастями. А ще рибалки годують бродячих собак, яких тут аж чотири.
Робота рухається. Сьогодні не жарко і ми на балконі весь день... Працюватимемо.
Коша захопила в полон нитки і стереже, щоб вороги не вкрали.
10 ВЕРЕСНЯ
Осінь вже дихає прохолодою вранці та ввечері, а літо тримається за денну спеку... Таке у нас міжсезоння.
Вирішила, що по можливості робитиму щодня фото з однієї точки. У мене була така традиція на Кінбурні. Кожного свого приїзду на рожеві озера я саме так і робила. І з'явилася ціла папка фоток, де Кінбурн такий різний...
Поки моє життя обмежене містом і максимум куди я їжджу – це річпорт. На Острові за час війни не була жодного разу. Не хочеться їздити через блокпост... І так я бачу багато «гостей». Спілкуватися з ними немає жодного бажання.
Птахи нагодовані... Ми з подружкою знаємо «своїх» птахів. Переживаємо, якщо хтось не прилетів... З рибалками розкланюємось. Цікаво спостерігати за ними... Радіємо їхньому улову, ніби це ми зловили.
На річці голосніше чути звуки боїв... Вдивляючись в грозове небо, чітко знаємо де грім, а де ні...
Таксисти розповіли про те, як підвозили дам із триколорно-зетівським манікюром на евакуацію. А що сталося? «Не хочется уплывать из Херсона... Тут все душевно, по-домашнему…».
Рушничок шиється, Коша бдить за мною і за обстановкою за вікном. І важко це робити одночасно.
11 ВЕРЕСНЯ
Вранці зарядив дощ. У майстерні темно, і ми ще не вишиваємо. Коша спить, згорнувшись клубком. Ні, підйом у нас як завжди, о 5 ранку. Випита перша чашка кави, прочитані новини, нагодована Коша... І ми чекаємо на сонечко, щоб почати працювати. Можливо, сьогодні закінчимо рушничок, якщо мені на думку не спаде щось додати.
Вчора до наших голубів в річпорті додалася качка. Від їжі не відмовилася. Подивимося, чи прилетить сьогодні. Є молодий голуб, який соромиться підійти ближче. Є голуб-красень – чорний із червоними лапами, і є чорний із чорними лапами. Вони дуже люблять себе...
Рибалок поменшало, а міцних молодих людей у порту більше...
Дачників менше, а ось товари Дніпром продовжують привозити. Вчора був пивний та овочевий день.
Мародерів теж більше. Грабували вчора "Затєряний мір". Все, що вціліло, вивозили V-транспортом.
Життя в місті застигло в очікуванні... Навколо і на околицях міста гучно... Дуже чекаємо на «жест доброї волі».
12 ВЕРЕСНЯ
"Убить Дракона" - прям Коношенков и Рассея...
— Злые языки говорят, что дракон потерял голову.
— А вы что говорите?
— Мы говорим, что господин дракон освободил от военной службы одну свою голову по состоянию здоровья. Идя навстречу её же пожеланиям.
— А злые языки что?
— Они говорят, оставшиеся две хуже первой и скоро будут в заднице."
13 ВЕРЕСНЯ
Рушничок закінчений, випраний і сохне. Завтра сфотографую і похвалюся.
Шматок грозового вчорашнього неба вам у стрічку. Птахи прилетіли клювати зерно незважаючи на дощ.
У місті і за ним шумно. А Дніпро спокійний...
15 ВЕРЕСНЯ
Вчорашній вечір і сьогоднішній ранок – такі різні... і такі спокійні. Ранковий ритуал пиття мною кави та нюхання повітря.
Рушничок висушений і прибраний до кращих часів. Я думаю, вони скоро наступлять, адже, як відомо, найтемніша ніч – перед світанком.
Погода за вікном міняється, і настрій скаче.... Вишивати поки що нема чого. Тому мріятиму.
17 ВЕРЕСНЯ
Оскільки поки що вишивати нема чого, будуть просто хроніки.
Сьогодні день міста. І цього дня місто зробило мені подарунок. Я не виходила гуляти на Суворку майже два тижні... Тільки в порт, до птахів. А сьогодні вийшла, і місто подарувало мені кілька чудових зустрічей. Спершу Тетяна К., потім Наталія Н. Я не бачила Таню всю війну, Наташу трохи менше. Війна і мир, друзі та вороги... Погода, птахи, Дніпро... Це далеко не все, про що ми говорили. І звичайно ж місто, наші плани на після війни. Я така рада була зустрічі. Їх так мало зараз.
Зі святом, Херсон!!!
20 ВЕРЕСНЯ
Спробувала в'язати. Знову не йде... Може, коли похолодає, руки самі потягнуться до спиць? Тому почала шерстити свої хом'ячі запаси з наборами і знайшла один, розпочатий колись, років зо три тому. Зазвичай я люблю шити пейзажі, найчастіше італійські, бо не залишаю мрію побувати в цій країні. А тут знайшовся натюрморт у спокійній сіро-білій гамі. Спробую шити його.
Мої квіти цього року радують. Ростуть і квітнуть, незважаючи ні на що.
Містом катаються «гості», проїжджають повз будинок особливо повільно, начебто крадучись. Це у них такий елемент залякування. Їдуть повільно, а кулеметник оглядає всі балкони. Гидке відчуття... Сволоти...
Але в якийсь момент я втомилася боятися. Ні, я не кидаюся з ними розбиратися, як на амбразуру. І, по можливості, намагаюся не перетинатися. Розумію, що вони теж бояться. Переодягнені «в гражданку» – вони сама ввічливість і чемність. Цікавилися якось, як на Голу Пристань перебратися. Де тут у нас баркас... Ню-ню... Все одно не втечуть.
А Дніпро наш прекрасний... І небо над ним таке різне та гарне.
Птахи прилітають, і до нашого приходу вже нервово ходять в очікуванні. До них додалися чайки та горобці, тому їжі беремо тепер більше... А ще там є собайло. Смішний пес, який ганяє голубів. Ми ніяк не можемо його сфотографувати. Йому теж трохи їжі знаходимо. І тепер у нас є птахи, кішка Мурка та товариш пес... Повний комплект.
22 ВЕРЕСНЯ
Вчора Херсон «салютував» референдуму. ЗСУ, напевно, бюлетені везли. Прилетіло недалеко. Все норм. Було голосно.
Вечірній Дніпро... Рибалок стає менше. Незважаючи на сонечко, ввечері прохолодно.
Нарешті ми сфотографували собаку, дуже смішна морда.
Я відвикла шити картини, і зараз дуже складно не плутатися в символах, особливо коли кольори ниток майже не відрізняються один від одного. Тому повернулася до фрагменту, де різниця більш видима. Але результат подобається...
Настає новий день і несе нові надії... Це вже якийсь штамп. Але ж ми в Херсоні – так і живемо, однією надією...
23 ВЕРЕСНЯ
Коли на початку війни Сальдо говорив, що буде референдум, що Херсон увійде до росії, я не вірила. Коли вони казали, що сюди зайдуть російські банки, теж не вірила. Я думала, що їх випруть звідси до осені.
Що ми маємо сьогодні? Банки є й референдум є. Я розумію, що він «намальований». Весь світ кричить, що він не має юридичної сили. Але що робити тим, хто опинився у заручниках на окупованих територіях? Ми можемо прокинутися в поліцейській державі вже завтра і стати абсолютно безправними піщинками. Ми жили і живемо надією на визволення. І все ставимо безглузде запитання – коли? Ну, коли ж нарешті? А відповіді на нього немає...
Не питайте, чому я не виїхала. Або запитайте ще у тисяч херсонців. Краще замість того, щоб це з'ясовувати, робіть щось... Наближайте наше звільнення. Без вашої допомоги, без звільнення багато хто просто не виживе. І це не фігура мови.
А ще скажіть, як не отримати кримінальну відповідальність за участь у референдумі, якщо до тебе в хату вдерлися з автоматом? Це вже відбувається у селах області.
Сьогодні не вишивається... У голові рояться думки, і вони не райдужні.
Увечері поїду до птахів... Може, попустить.
24 ВЕРЕСНЯ
Птахи трохи розвіяли мій похмурий настрій. До голубів додалися чайки, їх прилетіло багато. Годування птахів стало гучним та веселим. Чайки кричали, голосно ляскали крилами, різко злітали і сідали. Шум, гомін.
Рибалок майже не було. Прийшло лише двоє, але вони спритно смикали якусь дрібну рибку, яку між собою називали «для акваріума», а я кажу, що така – для котикофф.
Подивилася кадри «референдуму» – це просто цирк... Нюню.
Вночі було гучно, напевно, бюлетні підвозили... Вірю, що буду вільна разом з моєю країною.
Спіймала себе на думці, що вже давно не можу читати книги, що мозок не запам'ятовує нічого. Маючи стільки вільного часу, можна було б вивчити кілька мов. Але ні... Хех. Сподіваюсь, що все поновиться.
Вишивка просувається... Різниці між деякими кольорами практично непомітно, але потихеньку рухаюся. Поки йду краєм, а коли очі звикнуть – займуся предметами.
Коші краще за всіх. Лежище на сонечку, їжа є. Тільки вибухи її лякають... Шукаю потім по квартирі. Але вірю, що ми дочекаємося перемоги.
25 ВЕРЕСНЯ
Вчорашній вечір був теплим і спокійним. Але тільки зовні. Сусідські бабусі поцікавилися, чи ходила я голосувати. Як їм пояснити, що відбувається? Звела все на жарт, щоб не вмикатися емоційно.
Сьогодні ходила на Суворку та бачила «референдум». Шоу та й годі. Сидить бабулька за столиком просто на вулиці. Поруч у тіні нудьгують «космодесантники» з автоматами. Караулять бабулю. Таких точок на Суворці три. Черги немає. Голосують люди 70+. Смішно і сумно одночасно. Трагікомедія у чистому вигляді. Не смішно тільки нам, бо, розуміючи, що це фікція, ти одночасно розумієш, що не відомо, що буде потім. Надія тільки на визволення... Ми на нього дуже чекаємо.
Вишивка рухається, але поки що особливо хвалитися нічим. Вишиваю краї картинки – нічого особливого.
Тож дивіться на Дніпро, собакена, птахів та наш Херсон. Собакен почувається нашим охоронцем, лягає поруч і гавкає, якщо хтось проходить надто близько. Прилітали качки, були задоволені. Їжа зайвої не буває.
27 ВЕРЕСНЯ
Сьогодні День Туризму! Хороший і світлий день, з яким я вітаю всіх причетних.
Сьогодні в мене один туристичний маршрут будинок – річпорт, де живуть собаки і птахи, яких я годую. Незабаром почне темніти раніше, потрібно буде змінити графік. Не хочеться в темряві ходити порожніми вулицями, у місті стоїть чужа армія.
Вчора прогулянка збіглася з прильотами... На річці чути дуже голосно. Прилетіло цього разу за два квартали від мого будинку, не так як минулого разу, коли прилетіло за 100 метрів.
Напевно, тільки Херсонці зараз радіють прильотам.
Радіють і чекають звільнення з вірою та величезною надією.
Вишивка рухається потихеньку. Кольори дуже мало відрізняються один від одного, тому швидко втомлюються очі. Нічого, все одно шиється, і результат буде.
29 ВЕРЕСНЯ
Вчорашній вечір був гарний, небо змінювало свій колір дуже швидко. І милуватися цим видовищем можна було нескінченно. Навіть бабахи не завадили нам насолоджуватися природою. Ніхто з рибалок навіть не озирнувся на вибух... Нерви як канати.
Підписалася на кацапський канал – про те, де роздають повістки в росії. Дуже весело, правда... Волають і скаржаться так жалібно. Ню-ню. Мені нікого не шкода.
Завтра зроблю фотку картини, вже трохи вимальовується.
Як завжди, чекаємо на хороші новини.