ЛИПЕНЬ
Я намагаюся менше ходити містом, тому що моя «любофф до гостей» написана на обличчі. І жодна акторська майстерність не допомагає мені прибрати цей вираз обличчя... Не можу слухати про те, що «Мы тут навсегда... Моя жена будет учить ваших внуков истории в школе...». Впевнена, що мої онуки народяться у вільній країні, а історії я їх навчу сама.
1 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки-3!
Вчора зустрічалася із прекрасним. З природою... Вчора бачилася зі степом. Вчора вигуляла вишиванку. Щоправда, гуляла вона більшу частину дороги на дні сумки... Такі часи. Зате підгодували звіриків, привезли їм трохи їжі. І котикофф теж нагодували...
А ще вчора вигадали з друзями дещо, адже творчим людям і в окупації хочеться щось робити... І будемо чекати на зручний момент, щоб усе це втілити...
А вишиваночка шиється і скоро треба буде вигуляти і її, і ми знаємо, куди поїдемо…
2 ЛИПНЯ
Хроніки не-вишиванки – 1!
Коли ти в клітці, єдиний спосіб вижити і не свихнутися – творити. На зміну голці та ниткам прийшли фарби та пензлі. Підбила мене на цей подвиг донька, і ми пішли вчитися малювати. Олією. Зібралися втрьох і пішли. Дівчата вирішили квіти малювати, а я море яхти, гори... Олія це не так страшно, як здавалося.
3 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 3
Ми в Херсоні як у клітці... Наглядачів більше, ніж городян. Колись за часів СРСР по телевізору йшла програма "Людина і закон". Може вона і зараз іде, не знаю. Але тоді в одному з випусків був сюжет про в'язницю в одній із скандинавських країн. Тоді у нас на волі люди жили гірше, ніж у них у в'язниці. Пам'ятаю питання журналіста: «Яке ж це покарання? Бібліотека, тренажерний зал, можливість вчитися, ТБ у камері». Відповідь мене тоді вразила: «Головне в покаранні не створення нелюдських умов утримання, а обмеження свободи. Саме це дає можливість усвідомити свою провину і по-справжньому оцінити свободу». Мені тоді було років 15. Звичайно, вихована в СРСР дівчинка не одразу могла це зрозуміти. Вбивці живуть у таких умовах... Як так? Тільки коли я подорослішала, то зрозуміла весь сенс цих слів.
Зараз я можу оцінити свободу, якої тепер позбавлена. Ми як у тій в'язниці. Є їжа, тренажерка відкрита... Але ти живеш під постійним контролем. У місті багато чужих, і ти не знаєш, чого від них чекати, і сам замикаєш себе вдома. Як я, наприклад... Я намагаюся менше ходити містом, тому що моя "любофф до гостей" написана на обличчі. І жодна акторська майстерність не допомагає мені прибрати цей вираз обличчя. Не можу грати роль рабині... Не можу слухати про те, що «мы тут навсегда... Моя жена будет учить ваших внуков истории в школе...». Слава Богу, що поки що у мене немає онуків, впевнена, що вони народяться у вільній країні, а історії я їх навчу сама.
Вишиванка рухається тихенько... Не так швидко, як хотілося б. Але все одно незабаром фінал. Нову сорочку все ще не бачу. Чекаю, коли прийде Муза...
Коша на посту, охороняє гаджети.
4 ЛИПНЯ
Хроніки не-вишиванки – 1
Сьогодні не про сорочку... Ні, з нею все гаразд, вона шиється, і незабаром фінал. А якщо я її закінчу, а нова так і не придумається? Таке цілком може бути... Тоді треба буде чимось зайнятися. З в'язанням поки все складно, не в'яжеться... Тож вчитимуся малювати далі. В нашій сім'ї малювали всі, окрім мене. Дідові картини залишилися в мене та в мами. Мама малює класні портрети олівцем. А я не вмію... Добре, що моя донька підтримує всі мої починання. Коли вона була маленька і «шукала себе», ми перепробували все: танці, малювання, теніс, фортепіано, саксофон, фотографія, скелелазіння, іноземні мови. Я давала їй можливість спробувати себе скрізь. Перемогли мови. Але зараз малювати вчимося удвох, тому сьогодні здійснили наліт на магазин і купили полотна, пензлі, фарби. На двох у нас 4 полотна різного розміру, одне з яких чорне. Це донька обрала собі. Не знаю, що збирається на ньому малювати.
Під балконом катаються "гості" нашої країни... З тюками, матрацами і незрозуміло чим, але точно вкраденим. Тому малювати будемо в іншому місці...
Вчора вперше за кілька років розквітнула моя троянда. Порадувала...
Вірю, сподіваюся і чекаю, що все буде добре. Навіть чудово...
5 ЛИПНЯ
Жива, майже здорова. Не вишивається, не малюється... Напевно, всередині сіла батарея. Але прорвемося, інакше ніяк!
6 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки -3!
Залишилося зовсім трохи .... Сьогодні закінчу, скоріше за все. Коша уважно стежить за процесом, навіть нитки не краде.
У місті зміна влади – русня вирішила призначити своє «правительство». Офігеть... Слово-то яке! А чим будуть правити? Кирилка і Сальдон тепер не при ділах, а що з ними буде… Згадаймо, що сталося з гауляйтерами у Донецьку та Луганську. Кобзон чекає.
У місті дедалі більше чужих. Завезли дружин і дітей. Мені не дає спокою питання – чи є мозок у тих жінок, які їдуть з дітьми до міста, поруч із яким йдуть бойові дії. Як бігти будете, подумали?
У місті залишилося багато народу, багато моїх друзів і просто знайомих. Вчора зв'язалася з друзями, домовилися зустрітися, коли здоров'я дозволить. Попустить і підемо тусити всупереч усьому. Поки що кожен із нас під добровільним домашнім арештом. По-перше, спека неймовірна, по-друге – самі розумієте. Не хочеться гуляти серед озброєних «визволителів»... Звільнили від усього...
Сорочка з домотканого полотна ще не народилася, але народилася ідея. З тих двох шматків можна викроїти дві сорочки, мені і доньці. Я-то велика, а доня маленька. Вчора весь вечір креслила на папірці розкладку деталей, все вийде!
7 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 3
Все, я її закінчила і тепер рукави виглядають так, як і було задумано. Сорочку знову випрала. Я ще не одягнула її жодного разу, а вже друге прання... Сьогодні висохне і чекатиме приводу вийти у світ.
Хроніки вишиванки й надалі будуть – чи повернуться до номера 2, чи стануть номером 4... Сьогодні з донькою подумаємо над композицією та заїдемо за ниточками.
Хроніки окупації... Тут буде трохи веселого, наскільки це можливо.
Пішли ми вчора до магазину з дітьми та друзями за їжею. Перед входом до магазину стоїть транспортний засіб із символом Z та червоним хрестом. У черзі перед нами на двох сусідніх касах четверо «гостей». Список покупок – набір для пікніка, а саме пивас, рибас та інше. Причому все по-дорослому. Пива літрів 20, риби сушеної гора... Спекотно їм... Причому, один з них екіпірований як космодесантник, а решта опису не піддається. Вони розраховуються на касі гривнями, зневажливо кидають чек і решту на прилавок і гордо рухаються до виходу. Наступна в черзі я та дочка. Я ставлю сумку, починаю складати покупки. І раптом один з них мчить назад зі словами: «Я тут чек залишив, ви не бачили? Нас охоронці обшмонати вирішили, уявляєте?». Я піднімаю сумку, він хапає всій чек. Де поділася пиха? Де вигляд переможців? Охоронці тим часом закочують їхні візки і починають методично звіряти наявність товару з чеком. Процес затягнувся. Ми мужньо вийшли з магазину, стримуючи сміх... А вже в машині реготали щиро. Охоронці красави, тролінг 80 рівня. Ні, ну а шо, раптом вони «цибульку нашу вкрали або помідорку». Хлопці на роботі. Я сказала щось на кшталт: «Не довго їм тут залишилося пиво пити...», а зять відповів: «Ні, поки вони беруть набір для шашлику, радіти передчасно. А от коли за памперсами прийдуть – ось тоді чекаємо...». Як знати, може на памперси часу вже не буде...
Коша відпочиває після сну. Серйозне заняття...
Вчора подружка з Одеси надіслала відеоролик на підтримку Херсона. Розчулило до сліз... Спасибі, одесити...
Усім хорошого дня, а він добрий. Адже він настав, ми живі, всі разом... І ми переможемо!!
8 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 4
Як виглядає гардероб вишивальниці! А двох? Приблизно як у нас. Тут є і наші роботи, сукні, куплені у колег або подаровані мені друзями. Чоботар без чобіт. Це про нас, тому готових виробів більше, ніж наших. Але ми виправимося.
Тканина для нових сорочок продекатована, висушена та готова до розкрою. Але щоб зробити все за правилами, я вирішила знову повчитися. Якщо вийде записатися на курс, то розповім. Поки що чекаю відповіді – час, ціна, форма оплати. Хочу зробити все за правилами, як шили сорочки раніше. Дізнаюся багато нового. Чисто теоретично я розумію, що і як. Шию і вишиваю я не один рік... Але завжди краще знати більше.
Малюнок для доньки вже обраний. Знайшла на сторінці Лідії Бебешко, авторки книг з вишивки. Майже всі вони в мене є. Це сорочка Київщини, початок ХХ ст. Залишилося роздрукувати схему, купити ниток, розкроїти і можна приступати. Все залежить від навчання тепер.
Коша на посту, вірніше на місці... Охороняє подушки.
12 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Повернулася до другої сорочки, на 4 не знайшла поки ниток. Залишилася надія на один магазин... Якщо там не знайду, шитиму тим, що є вдома. На курс записалася, матеріали отримала. Навчаюся. Дякую дочці за підтримку (і фінансову у тому числі).
Одесити, дякую Вам величезне за підтримку!!! Поки що тримаємось!!! Дякую від мене та моїх дітей! Люблю вас!!! Я впевнена, що ми скоро все зустрінемося у мирній Одесі чи у вільному Херсоні...
Поки не вишивається... На Кошу чекає серйозний похід до лікаря, сильно переживаю за неї. Сидить на руках увесь ранок, хоч і образилася – голодна, а годувати поки що не можна. Добре, що лікар у місті залишився...
Вірю у все хороше. Вірю, що всюди буде добре... Вірю, що війна скоро закінчиться...
13 ЛИПНЯ
Кілька днів точно шити не буду. По-перше, Коші потрібна увага. По-друге, вона цапнула мене за руку. Точніше, переклацала кілька пальців як компостером. Як будемо їй робити перев’язку – ще не придумала. Як зняти, а потім надіти попонку теж... Шов великий, їй боляче, попона її злить. Але головне, що все позаду, і прогноз не поганий. Знайдемо препарати, проколемо, і буде як нова.
А поки вона ображається, пузіко болить... Вона плаче, по-своєму, по-котячому...
Але головне – вірити в краще, що я й роблю. Все буде добре. Я дізнавалась.
І війна закінчиться, і буде мир, і всі, хто пережив війну, стануть сильнішими! Головне вірити. Я вірю, а ви?
А ще сусіди роблять ремонт.
15 ЛИПНЯ
Скоріше це будуть не хроніки вишиванки, а бюлетень стану здоров'я Коші. Незважаючи на її слабкість, перев'язати нам самим її не вдалося. Кусається як крокодил. У мене плюс ще чотири дірки на руці. Але у клініці вона зовсім інша – тиха, слухняна Коша. Все терпить і лікаря кусати навіть думок не має. Вчора вже була схожа на мою кішку – муркотіла як трактор. Я навіть доньці голосове записала з мурчанням. Але ще ображається, це видно. Попона заважає жити... Вона її рве зубами, хоче здерти, але виріб пошитий на совість.
Трохи повишивала вчора, зовсім трохи – до новин з Вінниці та Миколаєва.... Сил немає просто на це дивитися. Навіщо?!
Під балконом катається чмонемобіль туди-сюди.... Оптимізму це не додає.
Знаєте, я ніколи не дивилася фільмів про війну, крім тих радянських часів, коли іншого по телеку не було. Вчора мій диво-кацап-нет в YouTube видав мені фільм, вірніше серіал "Сага". Не можу сказати, що я шанувальниця серіалів, але цей почала дивитися... Хороша українська мова, хороша акторська гра (наскільки це можна казати про серіал). Історія однієї сім'ї, починаючи з 1914 року. Я дивилася і думала – історії скількох сімей, починаючи з 2014, крутіші за будь-який серіал.
16 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Робота рухається дуже повільно. Є цьому всякі причини... не буду довго про це говорити.
Коша – молодець! Йде на поправку. Вчора ми її перев'язали з донькою самі, вона нікого не з'їла. Спить цілими днями, мало ходить. Бабахи її лякають дуже сильно, вона ховається під ванну. Дістати її звідти складно... Залізла в тривожну валізу – пів-валізи речі, інше Коша... Витягнути її було важко. З великим розрізом на все пузо Коша так чіплялася пазурами за валізу, ніби від цього залежить її життя. Довелося сісти поруч на підлогу і повільно по кігтіку відчіпляти лапи, паралельно розповідаючи про те, що її ніхто не кине... Потім взяти на ручки і віднести спати на її подушку... І тільки хвилин через 20 пролунало звичне муркотіння і сопіння.
Випадково послухала вчора чудо-Хланя. Це капець... Виявляється, ворог біжить, переодягаючись у цивільне, як той Керенський... Та годі! Я бачу зовсім інше, як і багато херсонців. Хтось може його заткнути, цікаво? Йому, звичайно, краще знати, що тут відбувається... Його то тут немає. Верещать на пару з Верещук.
Сьогодні новий день і нові надії. Адже ми не втрачаємо віру в перемогу, віру в краще. Інакше ніяк!
17 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Поки досі не куплені нитки на нову сорочку, я вирішила "набити руку" на основних швах для неї. Вирішила використовувати шматочок канви, який знайшла у моїх хом'ячих запасах. Буде потім рушничок. Поки що відпрацьовую обробку краю. Саме так готувався виріб до подальшого збирання – звичайним "прутиком" на дві нитки основи. Робота копітка, але на канві простіше, ніж на домотканому полотні. Зроблю рушничок із одних мережок, напевно. Подивлюсь. Ще не вирішила.
Коша – молодець. Дає робити перев'язки, вже менше ховається вже. Але на попону сердиться.
На погоду болить голова... Та я зловила себе на думці, що за всю війну не випила жодної пігулки. Напевно, мій організм розуміє, що і як. Голова пройде сама, я впевнена. Як впевнена у кращому та світлому, що в нас попереду. Я не можу помилятися.
22 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Прогуляла два дні, за сорочку не бралася. День прогуляла з кумами, відзначили їхні дні народження. Нехай пізніше, але побачилися... Війна розкидала їхніх дітей по світу. Мої тут, зі мною. Сидячи за столом у їхньому затишному дворі, поринули в ілюзію миру... Здавалося, що війна десь там, за парканом... Але приїхавши додому, поринула в реалії. «Сусіди»... Вони, побоюючись начальства, потай бігають до нашого магазину. Увесь час закривають обличчя. Буряти сказали мені вчора, що вони тут удома, а якщо мені щось не подобається, я можу їхати. Буряти в Україні вдома? Я не стала з ними сперечатися... Але хвиля ненависті накрила миттєво.
Чи можна сперечатися з людиною, в руках якої автомат? Можна, якщо ти вирішив попрощатися з життям. Я не вирішила. Пацан, який мені в сини годиться, стоїть у моєму місті з автоматом і каже, що він удома, а я маю валити... Ага, зараз… Не дочекаєтесь. І тут увечері читаю статейку, де Соболевський говорить про те, що ворог деморалізований і готується бігти. Хто готується? Судячи з того, що відбувається у місті, ніхто нікуди бігти не збирається. Навіть влучання по Антонівському мосту нікого не налякало і не врозумило. Чужого народу у місті повно. Відкривають магазини, розвивають свій бізнес. Їхали вчора з дітьми і думали – стільки грошей ввалили в товар, наприклад, у «Ситному маркеті». А завтра прийдуть ЗСУ і що? Люди без голови? Або дуже багаті, і це для них копійки. Чи просто без мізків? Подивимося...
Антонівський міст... Тут виття лунає з усіх боків. Прихильники Стремоусова виють – як же так, міст не охороняється, що буде з нами, ми ж паспорти отримали… Інші виють – а як же до нас в Херсон овочі та кавуни тепер привозитимуть, коли міст підірвуть... І жоден не сказав, а що буде з тими, хто на тому березі. З тими селами, де повно народу...
Вишивка майже не просунулася, але край рушника я повністю обробила. Звичайно, цим треба закінчувати, а не починати... Але канва сиплеться, доки зробила б – усі краї обсипалися б.
На сорочку ниток так і не знайшли, але хоч би визначилася з маркою та кольорами. Залишилося лише знайти потрібну кількість.
Коша... Коша це унікум. Вчора було 10 днів після операції. Можна було знімати попонку. Ми її обробили і вирішили, що ввечері, коли я повернуся додому, все зніму. Вечір... Я відчиняю двері, на порозі сидить Коша БЕЗ ПОПОНИ!!! Я дзвоню дочці зі словами, чи вона вірить у наукову фантастику... Інопланетяни прилетіли і врятували Кошу від попони... Перепитала кілька разів, ми ж, йдучи, не знімали? Отримавши тверду відповідь, що НІ, я пішла шукати попону. Оглянувши весь будинок, я її знайшла з цілими зав'язками. Як Коша з неї вилізла – не зрозуміло. Я її випрала, висушила. Хотіла надіти на ніч, але Коша своїм виттям дала зрозуміти, що не варто. І на додачу до всього побила лапою ні в чому невинну попону... Ніч пройшла нормально.
Новий день несе нові надії. Ми на один день ближче до свободи... Я в це вірю.
24 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Залишилося кілька днів – і рукави будуть готові. Ще не вирішила, чи щось вишиватиму попереду. Може, залишу чистим і зроблю якусь прикрасу.
Коша. Лікар сказав попону надіти. Ми послухалися, але Коша була вочевидь проти. Вирішили, що вдень ходитиме без неї у мене під контролем, а на ніч надягнемо. Вчора так і зробили, але вночі Коша попону зняла. Зараз приїдуть діти, обробимо шов і подивимось...
Не дає спокою думка про волю... Зрозуміти, що таке свобода і оцінити її можна лише втративши. І душа рветься на волю... А єдиний шлях – деокупація, яку всі ми чекаємо. Але чи чекають на неї ті, хто понаїхав сюди з русні? І що вони робитимуть потім? Залишаться тут? Тікатимуть? Яким чином? Я ставлю собі ці запитання не тому, що мені їх шкода, ні. Я просто намагаюся зрозуміти хід їхніх думок (якщо він, звісно, є).
Чи буде продовження у нашої країни? ЗВІСНО. Чи буде продовження у русні – буде, але яке – це величезне питання!
Ми на один день ближче до свободи...
29 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Нарешті повернулася до вишивки та хронік. Триденний бій із сантехнікою ми виграли... Але коли тривають ремонтні роботи – їх супроводжує срач. Довелося витягнути все з ванної кімнати, пересунути пральну машину, всі баночки і пляшечки винести в кімнату... Я не вважаю себе чистюлею, але от таке аж три дні мене напружило. І поки все це стояло у центрі мого однокімнатного раю, мені здалося, що треба зробити перестановку. Невелику, але терміново треба... У підсумку акваріум з рибками переїхав від вікна, а на його місце стала швейна машина. І вчасно, бо народ згадав, що я шию – мені принесли одяг на ремонт. Копійка не завадить. Поки що замовлення брати не буду, а дрібниці зроблю.
Вишиванка. Ну тут я майже не просунулася. Ниток на нову сорочку досі так і не знайшли. Як хочеться просто замовити їх на якомусь сайті! Але «Нова пошта» в Херсон не приїде. Поки що їдуть лише «гості».
В горщиках для квітів на балконі росте картопля. Хай росте, зелені на балконі додасть... Треба ще посадити петрушку або якусь іншу травичку.
«Сусіди». Вчора мала щастя розмовляти зі старшим чмонею. Ну весь із себе такий… герой. Захисник... Каже: «Вы не бойтесь. Обращайтесь к нам, если вас обижать будут». Не витримала, запитала: «А якщо ваші ображатимуть? Обкуряться і почнуть дебоширити...» Відповідь була просто чудова: «Ну, в семье не без урода, бывает...». «Товариш» пішов, купивши морозиво. Дівчата в магазині шоковані, бо їхній господар проросійський і сказав, що тепер їм боятися нічого. І будуть вони працювати у зміні по одній. Ну, як результат, вони допрацюють до першого числа і перейдуть в інші магазини.
Півночі ми не спали, бо ввечері неподалік від нашого будинку зламався чмонємобіль. Ремонтували вони його довго. Намагалися завести. Двигун вив, чхав і кашляв... Заводитися він не хотів, тож вони його ґвалтували до опівночі...
Коша... Коша вчора була не в гуморі. Погано їла, не йшла на ручки... В іншій ситуації я б не нервувала, але кішка з розрізаним пузом… Може, щось болить. Як зрозуміти?
Але Коша розумна, розумніша за мене. Вона відрізняє бабах від грому. І біжить у своє укриття лише коли стрілянина – і не виходить, як би я її не вмовляла. Сьогодні вона вже знову моя Коша, щось розповідає на своєму котячому... На пузі відростає шерсть, такий фіолетово-рудий пух. Фіолетовий – бо фіолетовим левоміколем бризкаємо шов.
Руда Коша в синій попоні вважається жовто-блакитною.
Руда Коша з бузковим пузом теж.
31 ЛИПНЯ
Хроніки вишиванки – 2
Ну якось зовсім повільно шиється. Ні, якщо сідаю працювати – то нормально... Але зараз ми з донькою зайняті консервацією. Вона знаходить нові рецепти, і ми їх пробуємо втілити.
Учора «сусіди» попросили дати притулок у магазині одноокій кішечці, яку вони звідкись повезли на своєму транспортному засобі (і це були не "Жигулі"). Звісно, дівчатка кішечці дали притулок. Але як бісить їхнє бажання «подружитися"... Пі-пі -пі.... Їхали б ви, «друзі», поки цілі...
Мої справжні друзі у мене є... І всю війну я в цьому переконуюсь. Дякую за допомогу та підтримку.
Читаю «Отамана». Хочу вам показати те, що служить у мене закладкою – план нашої Олешківської пустелі. Шаряться там зараз орки й гадки не мають, що псують унікальний національний природний парк.
Коша на місці, все за планом. І у нас все за планом... Геть кацапів з України...