ЧЕРВЕНЬ
Коли ж вони звалять? З підслуханого в Херсоні: «Мы понимаем, что скоро нас выдавят... Я б спрятался где-то и остался б здесь жить... Хороший городок, уютный…»
1 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3
"Віконце свободи закривається великими віконницями" - так якийсь час тому сказав мій друг. Так і є... Без зв'язку практично, без можливості зв'язатися з рідними та друзями... Без можливості пересуватися кудись із Херсона. Без роботи, без усього... Таким стало моє місто зараз. Нас «звільнили» від життя, залишивши жалюгідне існування... Я вірю і знаю, що все зміниться на краще, але не знаю коли! І я навіть у кошмарному сні не могла уявити, що опинюся у світі, в якому довіряти людям небезпечно. Я помічаю, що люди переходять на шепіт, якщо поруч хтось проходить. Чи було таке раніше в Херсоні?? Ні, ніколи. Чи це надовго? Як знати... Думаю, навіть після звільнення це залишиться на якийсь час. Ми не знаємо, хто ходить нашими вулицями, кого привезли «визволителі» і з якою метою. Просто якийсь шпигунський роман, тільки не книжковий, а реальний... І чим довше ми в окупації, тим складнішою буде ситуація. Вірю, що нам не доведеться чекати 8 років.
Сорочка шиється, вчора і сьогодні – колір настрою жовтий та трохи чорного.
P.S. Зараз 7 година ранку. Пост з'явиться, коли я десь знайду інет.
2 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3
Про зв'язок у Херсоні. Де-не-де проривається Лайф, поки більше ні на яких операторів мені натрапити не вдалося. "Волі" немає. Дрібні інтернет-провайдери працюють. Відвідуючи вчора одну милу леді, мали нагоду протестувати російський зв'язок. Його немає. Тобто сімки вони роздають, а мережі, в якій їх треба реєструвати, немає. Точніше, вона світиться на екрані, але не підключається. Ось така х...ня, малята.
Ні, може щось змінилося, я не знаю. Я була вдома без жодного зв'язку. А сьогодні ранок, 7.36... Знайду інет, і ви побачите мій допис.
Теплим літнім ранком вишиванка шиється сонячними та яскравими кольорами. Шиється з вірою та надією в те, що не доведеться їхати з міста.
Знаєте, вчора моя дочка сказала мені чарівну фразу: «Я дуже люблю свою країну, але ще люблю державу...». Я теж, чесно.
#делайчтодолжноибудьчтобудет
3 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3
4.40. Початок нового дня. Що принесе він нам? Вчорашній приніс розграбування "Епіцентру". І питання. Якщо росія тут назавжди, як вони стверджують, то навіщо грабувати і все вивозити? А якщо грабують – значить не впевнені в собі... Запитань ще більше, але не влаштовуватиму тут дискусію, адже кожен день життя в Херсоні ставить нові питання, на які, на жаль, немає відповіді.
У голові роїться тисяча думок... Не всі вони добрі, не додають оптимізму.
Але сорочка шиється, кольори радують. Коша як завжди поряд і зайнята дуже важливою справою – спить. І найкраще для цього місце – комп. Класно мордою натискати на кнопки ... Можна, звичайно, за це отримати по пухнастій дупці.. Але я не ображаю котикіфф. Я взагалі намагаюся нікого не ображати.
Одна з тисячі думок, що рояться в голові: як у 21-му столітті в центрі Європи може йти війна? Така, як ця. Безглузда та нещадна. Коли вона скінчиться? І чи є мозок у тих, хто її почав і веде? Я думаю, не тільки мене це мучить. І відповідей я не знаходжу...
Але від цих думок рятує вишивка. В'язати і шити, як і раніше, не виходить. Що ж, вишиватиму... І віритиму в те, що скоро нас звільнять. Тільки б наш уряд не вирішив підписати якийсь новий Мінськ чи Анкару.
Допис, за традицією, з'явиться, коли я знайду інет.
4 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3
5 ранку.
Пам'ятаєте монолог Притули «Вороги українця»? Ще в давнину Comedy club. Там один з ворогів – це бабці біля під'їзду. Переконалася вчора в цьому моя сусідка по тамбуру. У нас повісили оголошення, що "Воля" працювати не буде, і що можна підключитися до «Норми» чи «Брокс». Бабці біля під'їзду влаштували моїй сусідці гранд-скандал зі словами: «Не дамо вам підключити в нашому будинку чужий інтернет! Або "Воля" – або ніхто!». Ніякі пояснення про технічні особливості, про здоровий глузд і т.д. не подіяли, і сусідка послала їх за кораблем... А оскільки, виявляється, інтернет потрібен тільки мені і їй, то до мене бабці ще прийдуть. Але я нацькую на них зятя – він вміє спокійним голосом донести будь-яку інформацію. Це талант, я так не вмію...
Про хороше. Вчора купила п'яльця великого діаметра з гвинтом, і після цієї сорочки буду дошивати червону (ту яка за рахунком хронік №2). А поки що шию третю. Вона у фазі окантування кольорового чорним. Нудна справа, але необхідна.
Про Кошу. Поки вчора ввечері обговорювали з сусідкою план дій по інтернету, стоячи в тамбурі, Коша проникла в сусідську квартиру, відлупцювала хазяйську кішку, яка вдвічі більша, і гордо повернулася додому. От такі котячі пристрасті.
Продовжую творити, думати про хороше і чекаю на ЗСУ.
За традицією допис з'явиться, коли зловлю десь інет.
5 ЧЕРВНЯ
Ранній недільний ранок. Мені снився дивний сон. Вдруге за час війни мені снився отаман Сірко. Не такий, яким його малюють художники – широкоплечим, статним, з розкішним вусами. Він був людиною у віці, зі зморшками на обличчі, трохи сутулим – напевно, таким він був в останні роки життя. Людина-легенда стояла на крутому березі лиману, нашого лиману. Він стояв, дивився і раптом промовив: «Не бійтеся, вони втечуть... Самі втечуть із міста.. Хлопці їх виженуть... А біля моря буде важко, але переможемо".
Прокинулася з відчуттям, що так і буде... Яке море? Де буде тяжко? Скадовськ, Генічеськ, Крим???
Вишиванка шиється... Все ще окантовка та розмітка чорним... Трохи одноманітно, тому іноді беру до рук інший колір і хоч трохи розбавляю собі роботу...
Ну а Коша як завжди спить, їсть і базікає. Хто знає Кошу, розуміє, про що я.
6 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Сьогодні про котиків. Вчора залишила у дітей планшет, а в хаті у них котик на ім’я Декстер, який любить грати з мишками на планшеті. І поки Декстер грався у планшет, Коша лежала на прасувальній дошці за парканом із голок. Сьогодні мордою до частоколу, а вчора хвостом... І частина голок вчора причепилась на хвіст. Збирала я їх по всій квартирі.
Сорочка шиється, гарненько, яскраво... Два великі ромби залишилося доробити і купу маленьких, потім трикутники окантовочні... Результат мені подобається. Попереду ще комір і планка, бо крій сороки не традиційний український, а просто класична сорочка. Далі буде...
7 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Пам'ятаєте епопею з бабками біля під'їзду, які галасували «або Воля або ніхто»? "Воля", яка всю війну не давала ТБ, а тільки інтернет, дала раптом телебачення. 171 канал. Ясна річ, що українських каналів немає, але є багато з тих, які були раніше – Fox, History та інші. Але і російські теж є – РТР, Татарстан, Зірка, Санкт-Петербург... Разом з ними Культура та Історія, які я, власне, і дивилася. Історія – ну, думаю, ща почнеться про велич Росії і т.д. Але ні, добірка якісних фільмів про історію архітектури, живопису, театру, знятих провідними європейськими телекомпаніями. Я дивилася і думала: як, маючи можливість дивитися стільки цікавого, можна було вибирати пропагандистський послід Соловйова або "Зірку", на якій вчора товстий дядько в формі говорив про те, як вони печуть хліб для "звільнених" маріупольців? Казав, що той хліб не в усі райони можуть доставити через небезпеку, яку створюють «злісні нацики». Ще якийсь канал говорив про Херсон. Але дивна річ – аудіо сигнал йшов, а відео не було. Там йшлося про те, як колишній боєць тероборони усвідомив помилку і з радістю зустрів «визволителів»... Шкода, що відео не було. Хотілося поглянути. Зараз 6.30 ранку, і я дивлюсь історію будівництва Нотр-Дам. Фільм тривалістю майже година, знятий французами після пожежі в соборі. Цікаво, що дивляться сусідські бабки?
Сорочка шиється, сонечко світить... Дивні сни продовжують снитися, підсвідомість намагається спілкуватися зі свідомістю. Ню-ню!
Допис, за традицією, з'явиться, коли я знайду інет. Зазвичай діти забирають мене до себе зранку, але у Декстера сьогодні зустріч з ветеринаром... Тож чекаю їх вдома. Зв'язку ж як і раніше немає.
9 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Підслухано в Херсоні: "Надо брать русские паспорта, прям всем жителям. Тогда Украине мы будем не нужны, нас бомбить не будут. А то я ремонт сделала..." Ось такі аргументи бувають. На цю мовницю налетіли колеги, спробували пояснити що і як, але панночка не чує. Ремонт же зроблено. Ню-ню...
Котики... Котики сумують. Декстер особливо сумний. Не подобається йому ходити у ветеринарній жилетці. Але нічого не вдієш, без неї він зняв би собі шви. Довелося штурхати знову.
А Коші спекотно. У нас сонячна сторона, з раннього ранку вже дуже тепло – а пухнастій Коші особливо.
Сорочка шиється, розмічені трикутники зараз обшию чорним і займуся різноцвіттям.
10 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Ранній літній ранок! Грозовий ранок! Як я любила в грозу сидіти в майстерні і слухати, як барабанить дощ по склу, слухати гуркіт грому і насолоджуватися повітрям після дощу – адже він особливий, свіжий... Тепер грім викликає тремтіння і страх, тому що відразу не зрозуміло – грім це або артилерія. І після гуркоту інстинктивно втискаєш голову в плечі... Не знаю, скільки часу знадобиться всім нам, щоб повернутися до нормального психологічного стану.
Сорочка шиється... Знову окантування. Не моє улюблене заняття, але без цього ніяк.
Як сонечко виходить з-за хмар, так і підніметься Україна... Найтемніша ніч перед світанком! Так сказав хтось мудрий. Світанок вже близько.
12 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
5.30 недільного ранку. Ми вже шиємо в майстерні. Коша не шиє, вона спить. Вона в процесі «гуляння» і тепер ночами пісні співає, а вдень спить...
Знайшла хороший інет в Екомаркеті. Дивна річ: інет там хороший, а термінал не працює. А в маленькій "Ситій хаті" все навпаки. Ось така епідерсія...
А вчора під гуркіт грому (який я не одразу ідентифікувала як природнє явище) спостерігала за шикарною веселкою. Телефон не передасть краси видовища...
Боже, як хочеться миру.... Коли ж вони звалять? З підслуханого в Херсоні: «Мы понимаем, что скоро нас выдавят... Я б спрятался где-то и остался б здесь жить... Хороший городок, уютный…». Якось так .... Не хочуть вони, суки, валити ...
За традицією допис з'явиться, коли дійду до інету.
15 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Сорочечка впевнено рухається до завершення. Кілька днів, я думаю, і фінал. І зможу повернутися до червоної, я п'яльця ж купила великі.
А вчора з подачі моєї доньки я взяла в руки пензля та олійні фарби. Ну... Мені сподобалося. Звичайно, я мало що розумію в перспективі, мазках тощо... Але коли буде готово – роботу покажу. Буде милий морський пейзаж (якщо вийде).
В голові крутиться купа думок, не всі вони добрі, бо орків повно. Але я вірю в український Херсон.
16 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки-3!
Підслухане у Херсоні. Маленький продуктовий магазинчик. Заходять "гості":
- Добрый день. Мы готовим к открытию райотдел.
Продавець:
- Я вас не боюсь!
- Не надо нас бояться. Сообщайте нам о любых проблемах, мы поможем.
- Вы откуда?
- Донецк.
- Донецк – это Украина!
У відповідь мовчання, і за хвилину:
- Ну у нас приказ! Мы люди подневольные...
Ми вже в майстерні. Коша на своєму гламурному диванчику, я в творчому процесі. Була проблема з чорними нитками, але подружка принесла. Тепер із жовтими. Знайду – додам вишивки в рукав, не знайду – залишу так. Вже хочеться випрати і відпрасувати. Поки вишивала, сорочка трохи забруднилася і зараз сірого кольору.
17 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Я її закінчила! Якщо знайду жовтих ниток 5-6 моточків, то додам ще малюнку на рукави. Якщо ні, то і так гарно. Коша здивована, як це так – ще вчора вона на ній лежала, додаючи у вишивку чисту шерсть рудого відтінку, а тепер ця гарна штучка в тазику...
Сьогодні не вишиваю, сьогодні будемо з донькою шити Декстерові шлейку. Бо котячі на нього маленькі, а собачі великі. Робитимемо гламурну штуку. Подивимося, що з цього вийде...
Ну а завтра повернуся до вишиванки-2 чи згадаю мережки, є шматочок тканини для репетицій.
18 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки!
Ранок... Субота... Хроніки будуть без номера. Третю сорочку дошила, повернулася до другої, благо є великі п'яльця. Гламурні шлейки котику пошили. Щоправда, дехто неправильно зняв з Декстера мірки. Тому шлейок вийшло дві. Одна з них дістанеться білій кішці сватів з чудовим ім'ям Буба. Сьогодні навідаю Декстера, пришиємо кнопки після примірки і зробимо фотозвіт.
Хотіла приміряти на Кошу, але вона проти. Насилу заколола шпильками, щоб зрозуміти як виглядає на об'єкті. Об'єкт цапнув мене за руку, вставати не схотів. Думаю, Декстер буде більш зговірливий.
А ще не залишає відчуття, що скоро "почнеться"... Тиждень, днів десять... Не знаю, звідки це відчуття, подивимося. Ми тут, ми чекаємо... Хоча з новин зрозуміло, що мої відчуття можуть і не виправдатися... Як знати.
19 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки!
Зірка сьогоднішнього посту не сорочка, а Декстер. На відміну від Коші, йому шлейка сподобалася, і ходив він у ній спокійнісінько. Можна було виміряти все, внести корективи в модель. Слухняний, добрий котик.
Дійшла висновку, що потрібна швейна машинка іншого класу і ще кілька одиниць швейного обладнання. Після війни, мабуть, займуся цим...
Сорочечка просунулася зовсім трохи, але й то добре. На великих п'яльцях зручніше шити.
Страшенно сумую за Кінбурном.... За подорожами... З радістю стежу за тим, що мої колеги по Україні все ж таки водять екскурсії, возять у поїздки групи, нехай і не дуже великі.... Як же хочеться на волю... До моря, сонця та вітру. До солоних бризків і криків чайок.... Вірю, що все це буде.
21 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки!
Вчора ранок почався з дуже гучних "катань гостей". О п'ятій ранку. Народ вирішив ламати ворота, заганяти свою техніку з гуркотом і шумом, потім із таким же гуркотом ламати ворота далі вулицею... Ні, це не житлові будинки, це автомийки, стоянки, гаражі... Когось шукали напевно. Не можу сказати, що злякалася, але було дуже неприємно.
Щоб зняти стрес, зібралися з мамою та донькою на дівоч-вечір, ранковий. Вечорами ми вже давно не збираємося... Тому о 9-й ранку ми відкоркували шампанське, розпакували шоколад, зробили бутербродів і сіли за стіл. Такий от ранок... Пам'ятаючи фразу про шампанське вранці, ми вирішили, що ми аристократки... Особливо мама, яка, не зважаючи на війну, перше, що робить, прокидаючись о п'ятій після гігієнічних процедур – накладає макіяж. Без нього не можна виносити сміття, це поганий тон. Пам'ятаю бабусю, мамину маму, яка народилася у Тягинці, все життя прожила на Воєнці та стала акторкою. Вона якось мені сказала, що у моєму віці (25 років) непристойно не мати своєї модистки. І аргумент, що я шию сама, в розрахунок не йшов. Не пристойно і все. Бабуся пішла з життя в 79 років від онкології з манікюром і педикюром, пофарбованим у колір баклажану волоссям, який був тоді дуже модним. Ось такі жінки в нашій родині. Причому всі жінки в роду – козероги... Моя дочка шоста, її кузина сьома... Подивимося, що буде далі.
Природно, що після аристократичного напою вранці вишивка змістилася на сильно після обіду. До речі, мама вирішила, що їй також треба повишивати. Зі своїх хом'ячих запасів я видала їй набір із нанесеним на канву малюнком – просту у картинку з милим літнім пейзажем. Коша заважала шити як могла. То їй треба на ручки, то на книжку зі схемою, то нитки вкрасти треба. У підсумку вишилося малувато...
Сьогодні новий день. На один день ближче до перемоги.
22 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Якщо з'явився номер, то це означає, що я повернулася до третьої сорочки.
Добре, коли є друзі, добре, що дочку відвезла в магазин, і спільними зусиллями ми зібрали жовтих ниток. І тепер я дошию свою сорочку такою, якою вона була задумана.
У мене знову шампанське... Виявляється, ми не допили його минулого разу, і завдяки спеціальній пробці воно не видихлося. Так що все чудово! Тішить, що неподалік будинку є Харківське шампанське майже за довоєнною ціною.
Коша на місці, бере участь у роботі. Все як завжди.
Кажуть, уночі була гроза і не лише вона. Я нічого не чула. Зовсім. Діти мені позаздрили, адже вони прокинулися. Моя нервова система стала дещо іншою… Не знаю, добре це чи погано. Після війни розберемося.
23 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки-3!
Робота рухається по-тихеньку. Впала в роздуми щодо другого кольору в ромбах – в оригіналі лимонний. Я розмірковую ще над зеленим... Ще не вирішила. Поки зроблю контури, може й рішення прийде.
Але головна радість – це домоткане полотно. Днями побачили з донькою два шматки в залишках. 1,10 і 1,45 одразу не взяли. Мені потрібно два метри. Задоволення не дешеве, особливо зараз. Але ранок мудріший за вечір... І вчора донька мені купила ці два шматки, причому ми влетіли в магазин за дві хвилини до закриття. Благо нас там знають, обслужили та знижку зробили. А сьогодні з ранку вирішила спробувати, просто на шматку, без п’ялець, котушковими білими нитками з самого краю просту мережку. Все добре виходить. Тепер думатиму над комбінацією швів і над малюнком сорочки. Хочу зробити її за старими зразками – повністю вручну. І збирати її теж вручну, як раніше робили. Колір у неї молочний, треба подумати яким вишити. Молочним у тон, білим або взяти якесь поєднання. Подумаю ще...
Коша на місці, сьогодні на гламурному своєму диванчику.
Новий день несе нові надії. Ми на один день ближче до свободи!
24 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Настрій вчора був – вбивати! Ті, хто мене знають, зрозуміють, що це бажання мені не властиве. Але неволя накладає свій відбиток, як не крути.
Пройшла квест "поповни рашен сімку" і навіть не вбила нікого. Хлопчик, який продавав «поповняшки», був наш, херсонський. Але поруч стояв його "господар", який допомагав і підказував що і як. Я прикинулася напівсліпою, сказала, що не вмію користуватися доісторичними картками зі стиранням блискучого шару. В чотири руки рахунок вони мені поповнили, не забувши розповісти, що скоро все налагодиться, що росія велика країна, що ми заживемо і т.д. Я насилу стримала бажання вбити або хоча б врізати по пиці. Та що сперечатися людиною-зомбі... Повернулась додому.
А вишиванка-3 рухається до фіналу. Але думки про полотно, що лежить у шафі і не дає спокою, відволікає... Якою буде сорочка, я ще не бачу. Але руки сильно свербіли... Тому я відрізала вузьку смужку і почала пробувати різні шви і мережки.
Котики... Котики наше фффсе. Коша стандартно спить, сьогодні в "джунглях". Декстер ходив гуляти в новій "кофті". Кофту він носить із задоволенням, на відміну від Коші та Буби. У Коші є магазинна. Вона її терпить.
Так що все по-старому. Чекаємо на новини! Хочу на волююююююю!
27 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
Розчарування тижня – Піотровський. Поясню чому. Колись, у далеких 80-х, я мріяла потрапити в Ермітаж. У Пітер в цілому (тоді Ленінград) та в Ермітаж зокрема. Провінційній дівчинці, яка виросла в театральній родині з купою альбомів із репродукціями світових шедеврів, дуже хотілося побачити все це своїми очима. Рятувало тоді ТБ, тому що на одному із трьох телеканалів був цикл фільмів про Ермітаж. Я прогулювала школу, якщо у програмі ТБ була чергова частина. Пізніше Піотровський напише книгу "Мій Ермітаж" і зніме цикл передач "Оповідання про Ермітаж", який я переглянула кілька разів. Батько і син Піотровські здавалися для мене "небожителями". Вони стільки знали про мистецтво, вони могли це бачити щодня... Типове уявлення провінціалки.
В Ермітаж я потрапила в 88-му. Мій перший чоловік, знаючи мою мрію, відвіз мене до Пітера і мужньо три дні з 10 провів зі мною в Ермітажі. Звичайно, мені трьох днів було мало, але дякую і за це.
Так ось Михайло Піотровський... Цього тижня блогери на весь світ кричали, що він знищив свою репутацію у світовому культурному співтоваристві. Що він дав страшне інтерв'ю одному з видань... Наводились цитати. Знаючи, що дуже часто журналісти виривають цитати з контексту, вирішила знайти та прочитати статтю повністю. Мені хотілося скласти своє враження. Не можу сказати, що я жила у світі ілюзій і не розуміла, що стільки років керувати Ермітажем, не маючи КДБ-шного даху, неможливо. Але десь у глибині душі теплилася надія, що в нього є мозок. Проте вже назва статті сказала багато: "Чому потрібно бути зі своєю країною, коли вона здійснює свій історичний поворот". Ось як! Є там висловлювання, з якими я згодна. Не викинути зі світової культури Чайковського та Рахманінова, Айвазовського та Брюлова тощо. Але мені сподобалося таке: «Ми-то Європа, а ось чи Європа ЄС?» І виявляється, що у кого є антична спадщина – той Європа, а у кого немає – той не Європа. "У нас, – каже Піотровський, – воно є. Херсонес, Керч, Тамань. А ось у Норвегії, наприклад, ніякої античної спадщини немає." От якось так. Ну і ще один перл: «Зараз наша країна перейшла до іншого часу. Перший період Скіфської війни закінчився. Ми відступали, відступали, тепер не відступаємо. Зроблено поворот. І вже ясно, що остаточний. Все було розпочато 2014-го в Криму. Крим створив ситуацію, коли по-іншому вже не можна було, треба було повертати… Наша країна робить великі глобальні перетворення. І ми відповідно в них і з нею. Наша позиція – спокійна, нормальна робота».
Ось так. Вбивство українців, знищення України, крадіжка творів мистецтва з наших музеїв – це спокійна, нормальна робота. Чому я так багато часу приділила цій персони? Ну, ми часто чуємо питання: «Невже вони не розуміють, що роблять? Куди дивляться матері Росії, відправляючи своїх синів на смерть? Чому мовчать?». Інтерв'ю аж ніяк не тупого Піотровського дає вичерпну відповідь. І якщо жителів глибинки РФ можна виправдати тотальним зомбуванням (вони крім свого Мухосранська не бачили нічого), то Піотровського, який об'їздив увесь світ, який все бачив, все знає та розуміє – йому виправдання ніякого немає. І, ясна річ, сказати, що я розчарована – нічого не сказати.
А взагалі, вчора у мене був день мистецтва. Я ходила в гості до Світлани А. Ось з ким можна поговорити про мистецтво, відкинути думки про війну, побут і перенестися у світ Рембрандта, наприклад... Ми чудово провели час, за що їй велике спасибі.
Звичайно, вчора шилося мало, але робота рухається. Паралельно з цим не припиняю думати над добіркою малюнків для домотканого полотна, але поки що не бачу повної композиції. Час ще є.
Коша на місці, пильнує.
28 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3!
З кожним днем зберігати оптимізм все складніше й складніше. Ні, я не здамся і нити не буду. Але ніколи не зрозумію, навіщо починати війни... Навіщо вбивати собі подібних, навіщо бомбардувати мирних громадян... Та власне, навіщо вбивати??? Звичайно, ці питання риторичні... Відповідей на них мільйон, але жодне не стане вірним. Як і немає відповіді на запитання: що краще – бути на волі, але під загрозою бомбардування, чи в окупації, але без ракетних ударів...
Війна ставить перед нами нові і нові питання та завдання. Головне з яких для багатьох українців – просто вижити. Вижити при тотальних спробах русни нас вбити, зламати наш дух і нашу віру. Та не бувати цьому. Сьогодні – день нашої Конституції. Конституції, яка захищає наше право на життя. Захищає, але гарантувати не може, маючи такого сусіда.
Сьогодні у нас свято. У мирний час, у вільному Херсоні ми б зустрічали багато гостей, усі гіди були б розписані за два тижні. Ми б возили народ нашою прекрасною Херсонщиною. Все це було б... Але...
Сьогодні ми в окупації, люди без роботи, а вже гіди і поготів. Херсонці на межі виживання. Дуже зачіпають слова тих, хто виїхав: «Ура! Ми в Україні!» А ми, на вашу думку, де?! Чи ви вже забили на Херсон і на тих, хто тут залишився???
Херсон – це Україна! Я тут, мої діти тут і ніяка тварюка не змусить мене тікати.
Я, як і раніше, шию сорочки. Знайшла шматочок тканини на рушник, лежить куплене полотно на ще одну сорочку. Все йде за планом, і я не збираюся його міняти. Ми знаємо, що будемо вільні, ми знаємо, що переможемо.
А ще вбивають подвійні стандарти... Якщо з Херсона виїхали більш-менш відомі за мірками міста люди, то вони «евакуювалися». А якщо прості смертні, то вони «втекли» і «служили щитом руснє»... А чим життя одних відрізняється від життя інших? Люди, кожен захищає своє право життя, прописане в Конституції. І не нам з вами вирішувати, як і кому це робити. І засуджувати нікого ми маємо право. Говорила про це тисячу разів і скажу 1001-й.
Я на місці, Коша на місці. Дивиться в далечінь. Коша, на наших треба чекати з іншого боку... З Днем Конституції всіх нас.
30 ЧЕРВНЯ
Хроніки вишиванки – 3
Перший рукав готовий повністю, працюю над другим. Але думка про нове полотно не дає спокою. Перебрала купу малюнків, ниток... Поки нічим не задоволена. Скінчиться, напевно, тим, що зроблю різними мережками, добре вмію робити багато різних видів. Можливо щось додам. І з кольорами не визначилась. Тканина молочна. Піду зі шматочком тканини в магазин і прикладатиму нитки. Подивимося, що з цього вийде.
Сьогодні запланована зустріч із прекрасним. Потім обов'язково розповім і покажу, що зараз у моєму розумінні «прекрасне».
Піду збиратися, «наносити» обличчя, збирати в пакет корм для котикофф – раптом зустріну голодного кота? До речі, у сумці у мене завжди є трохи корму.
Всім доброго дня, віри в краще, хоч би як складно це не було!