ЖОВТЕНЬ
Бабине літо прийшло в наше місто, радує теплими і сонячними днями. Вагітну кішку, яку я годувала, забрали в сім'ю, ура! Собакен на місці, бігає, ганяє голубів. Не дає їм їсти, а вони з помсти клюють його кашу.
Знову снився отаман Сірко. Як і минулого разу, літній із сивими вусами. І знову слова: «Тримайся... Тримайся... Ми поруч! Ти чекала більше, ніж залишилося...»
Так, я тримаюся, як і всі херсонці.
1 ЖОВТНЯ
Жити надією. Це все, що нам залишається. Це все, що ми робимо останні 7 місяців... Наразі ситуація загострилася. Так, ми розуміємо, що «приєднання» світ не визнає. Так, знаємо, що ЗСУ не перестане звільняти нашу землю. Так, я вірю, що нас звільнять, і живу цією вірою. Але для окупованих територій та людей на них ситуація ускладниться в рази. Ми не знаємо, чого чекати від поліцейської держави, всередині якої ми опинилися. Вірю, дуже вірю і знаю, що це ненадовго.
А поки що я сумую. Сумую як пес у порту, з яким ми потоваришували.
Коша відчуває настрій і не злазить з рук. Обіймає лапами за шию і злизує сльози зі щік. Не звикла вона до такої господині. Фотографуватися відмовилася.
Дивилася на натовп (бо людьми це назвати не можу), який слухав Пу і думала: невже вони вірять у те, що він несе?
Колись давно, за довго до війни 2014 року, дуже близька мені людина сказала, що росію треба знести бульдозером в Льодовитий океан, інакше ніяк. Я тоді казала: «А діти? А люди?». Тепер розумію, що він має рацію. З цих дітей виросте точнісінько таке саме... Тупа маса, яка слухає свого царька. Це невиправно. Був привід піднятися у 21-му, але вирішили втекти. Це їхній вибір.
Гаразд... Знаю, що найтемніша ніч перед світанком. Вірю, що він скоро…
Картинка просунулась трохи. Хотіла перейти до центру, до предметів, але вирішила, що шитиму послідовно, по квадратах.
Херсон... Побачила вчора підговку до «святкування» приєднання. Спочатку не зрозуміла, що святкуємо. Була друга година дня. Потім до мене дійшло, що о третій годині дня пуйло промову штовхатиме – отже, привезуть народ, вийдуть наші 70+ і колаборанти, візьмуть до рук аквафреш і знімуться в кіно для пропаганди. Так і сталося.
У маленькому магазині на Рішельєвській знайшла домоткану тканину, гарну, кольорову... Захотілося купити, але зупинила ціна і те, що ниток у потрібній для неї кількості, тут не знайти. Як же ж я хочу щось замовити Новою поштою...
2 ЖОВТНЯ
В Херсон прийшла осінь – тепла, але дощова. Сьогодні +27. Ми зібралися сім'єю, посмажили крильця, побалакали... Сьогодні дощ та сльота. Не хочеться виходити, але птахи та собака чекають, тож трохи дощ вщухне і піду.
Коша пішла з літньої резиденції та сидить на теплому пледі. Трохи ображається через уколи, але треба долікуватися. Залишився останній тиждень, і гадаю, що хвороба не повернеться.
Вишивка просувається – і це поки що все, що можу про неї сказати.
Читала русняві паблики... Виють як собака Баскервілей та срачі влаштовують. Весело...
Сьогодні день Вчителя. У мене багато вчителів серед друзів, у тому числі моя перша вчителька Лариса Панич. Вона навчила мене вчитися, а не лише писати. Читати я вміла і до школи. Спасибі, Ларисо Степанівно, за науку.
Друзі-вчителі, зі святом усіх вас! Вірю, що скоро ми переможемо, що відбудуємо школи, що діти сядуть за парти, що вчителі повернуться до своєї роботи. Дістанеться нової роботи історикам, ця війна увійде в нові підручники.
Особлива повага до вчителів, які в окупації не пішли на співпрацю, хоча це було не просто. Ми всі чекаємо на ЗСУ.
4 ЖОВТНЯ
Сьогодні просто фото. Фото неба, яке змінювалося протягом години на очах. Телефон не передасть усіх фарб цього вечірнього неба. Хмари збиралися пролитися дощем і зробили це ще через годину.
Птахи та собаки до кадру не потрапили. Але вони ситі.
5 ЖОВТНЯ
Козацьке... Шато Трубецького... Стільки пережили ці стіни... Що там діється зараз – навіть страшно уявити. Віримо і чекаємо, що будемо ходити по ньому з екскурсіями, розповідаючи про нову сторінку в його історії.
6 ЖОВТНЯ
Сонячний день. Ранковий ритуал нюхання повітря Кошею.
Друга чашка кави – не вдома з Кошою, а в маленькому кафе на Грецькій із сім'єю. Ми там були вперше.
Знайшла шовкові нитки потрібного кольору, спробую на шматочку, і, якщо вийде добре, почну сорочку для доньки.
Увечері піду до птахів та собаки, подивлюся на красень-Дніпро.
Тішать звістки від наших. Звеселяє виття орків і насторожує анонсований виступ бункерного діда. Чого від нього ще чекати?
Віримо в наших!!!
7 ЖОВТНЯ
Бабине літо прийшло в наше місто, радує теплими і сонячними днями.
Вагітну кішку, яку я годувала, забрали в сім'ю. Ура!!! Собакен на місці, бігає, ганяє голубів. Не дає їм їсти, а вони з помсти клюють його кашу.
Красива тепла осінь... Так хочеться, щоб у ці дні ми стали вільними. Розумію, як це складно, яку ціну платять наші хлопці...
Але ми віримо, віримо та чекаємо.
Вишивка просувається, вже промальовуються деталі. Проте з наступного тижня, мабуть, вже займуся сорочкою.
9 ЖОВТНЯ
Соррі, що не писала вчора... Але, самі розумієте, був проміжний привід випити шампанського, що я із задоволенням зробила у чудовій компанії старих та нових друзів. Ми рідко збираємось зараз, але Кримський міст дав нам привід.
У птахів та собаки все як і раніше. Осінь впевнено вступає у свої права, балуючи нас теплом та сонцем. Днями стали свідками великого вилову у нас у порту. Не знаю, як показати розмір риби – хіба з моєю ногою порівняти, на якій кеди на розмір більше, ніж мені треба.
Словом, взуття 38-го розміру та рибина.
А ще одне те саме дерево в одну й ту саму годину, але з різницею в один день. Такий ось фотозвіт.
Шкода, що міст не зовсім упав, але гадаю, що продовження слідує...
12 ЖОВТНЯ
Осінь... Тепла та яскрава. Вдень дуже спекотно, увечері свіжо, вночі холодно. Все за планом в Херсоні.
В порту дачників поменшало, не-дачників побільшало. Виїжджають... Ню-ню…
З жахом стежила вчора за новинами з усієї України... Жерсть... Сльози... Біль... Що тут скажеш?
Вірю, що ми всі витримаємо!
Міст Кличка міцніший за Кримський! – головний мем вчорашнього дня.
Насмикала квіточок на вулиці, посадила в себе. Краса.
Коша роздерла місце останнього уколу, видерла шерсть. Тепер треба цю рану лікувати. Вона не дається, ображається, якщо зловлю її, щоб намастити рану. Але спати приходить до мене. Звичка...
Картинка шиється, але немає системи. Відволікаюся на спроби підібрати нитки на сорочку для доньки.
Чекаємо, що жовтень принесе нам добрі новини...
13 ЖОВТНЯ
Осінній Херсон прекрасний... Але дозволити собі просто погуляти, послухати шурхіт листя під ногами я не можу. Точніше не хочу. Не хочу, тому що поруч «гуляють» люди з автоматами. На ринку гуляють, по Ушакова... Тому пробіглися з донькою по Суворова, випили каву з тортиком, купили їжі та поїхали додому. Так, помилувалися хмарами... Вони хороші.
Щось гуркотіло десь поруч.
Господи, коли все це скінчиться?
Херсон терпляче чекає... Чекає і сподівається. І херсонці чекають. Чекають і зберігають своє місто, свій маленький світ, свою таку багатостраждальну землю...
15 ЖОВТНЯ
Вчора було кілька свят, але настрій був не святковий...
Вчора болем у серці віддавалися і День Козацтва, і День захисника. Ніколи не думала, що війна стане такою повномасштабною, що тисячі захисників гинутимуть і що назва свята набуде такого буквального змісту. Скільки їх ще загине, щоб вигнати ворога з нашої землі... Скільки мирних людей загине під завалами після бомбардувань... Сука – війна!
Просила Богородицю у День її Покровів захистити мою Україну.
За день обсипалося листя з дерева, яке зустрічало мене на шляху до порту. Було яскраве, жовтеньке. Через дорогу є таке ж – ще з листочками.
Звірі мої на місці, чекали. І хоч не було настрою нікуди йти, знаючи, що вони чекають, одягаєшся і йдеш... У нас у сім'ї плюс два звірики.
У порту рух... Вже тиждень як поміняли розклад, а народ ще не запам'ятав і приходить, сподіваючись, що останній катер о шостій, а він о п'ятій. І тут на сцену виходять човнярі. Човен до Гопрі коштує 800 грн. Чим більше людей набереться, тим дешевша поїздка. Бізнес, нічого особистого.
Багато молодих людей, які не вміють ловити рибу. З добрими вудками, але тримати їх у руках і ловити рибу – це дві великі різниці. Ну та Бог із ними.
Картинка шиється. Через одноманітність днів пропустила четвер, у який за старих часів було прийнято починати на світанку нову сорочку. Тож чекаємо.
16 ЖОВТНЯ
Вчорашній вечір у пустому порту...
Гудять бджоли і оси. Собаки нашого не було. Пройшли всім маршрутом, де зустрічали раніше – не знайшли. І зараз пса немає. Не знаємо, що й думати. Хочеться вірити, що з ним все добре... Як із тим собакою, який живе тепер у моїх дітей. До кота на ім'я Декстер додався собака, якого назвали Дебора. Розумний, вихований собака приблудився до доньки. Прогнати не змогли, тепер буде наш. Дали, звісно, оголошення, але не думаю, що знайдуться господарі. Скільки тварин кинули господарі, що виїхали? Сотні... Тисячі... Звичайно, йде війна, людям складно... Але як можна кинути того, хто тобі повірив? Хоча... Про що це я...
Сьогодні був день зустрічей. Сніданок з рідними, ланч з другом, якого не бачила з початку війни і полудень з друзями дочки. І ось тепер з подружкою прийшли за традицією до птахів. А собаки все немає. Пишу і дивлюся на всі боки, а раптом прибіжить наш вухатий друг.
Сонячний теплий вечір... Спокійне величне Дніпро та блакитне чисте небо. Дуже чекаю, коли й землю очистять.
17 ЖОВТНЯ
Херсон знову без зв'язку... Працює лише три радіостанції, серед яких окупаційне радіо "Таврія". Воно й повідомило, що у Херсоні спостерігається відсутність інтернету та мобільного зв'язку. Але все гаразд, паніки немає... Скоро все відновлять. Зараз 10 ранку... З'явився мій допис – отже, все відновилося. Але в душі сподівалася велику втечу з міста... Хех... Мрії, мрії...
Послухала новини. Хор Турецького поїхав виступати в Челябінськ перед мобіками, повідомивши, що це важлива місія і для колективу, і для солдатів.
А сьогодні у них флешмоб «Напиши листа мобілізованому», в якому зобов'язали взяти участь школярів, студентів коледжів та ВНЗ в рамках «уроків мужності», які проведуть учасники СВО та бойових дій у гарячих точках. Листи на фронт доставлять збройні сили росії.
Це найбільш нешкідливі новини...
На радіо «Зірка» є рубрика – як скажемо, те й правда... Історична, щоб ви розуміли. Як історію розкажуть, значить так і було. Не дивно... Єдиний позитивний момент у цьому радіо – короткі історії про історичні особистості, не пов'язані з війною. Про Чехова та Ейнштейна, Булгакова та Сікорського та багатьох інших. Музичний ряд радіо Таврія – Лепс, Кіркоров, Буланова, старі пісні Іванова та Нікольского. Якась молодь співає на три блатні акорди. Я їх не знаю… Не густо.
Вкотре переконуюсь у тому, що ми дуже залежні від зв'язку, і його відсутність викликає тривогу. Не уявляю, як жили в селах області, де місяцями не було ані світла, ані зв'язку... Все-таки ми в місті трохи балувані.
Чекаємо на наш зв'язок...
18 ЖОВТНЯ
Розбуджена для фоточки Коша не дуже задоволена. Спала собі під ковдрою на подушечці, а тут я зі своїм телефоном. Сонячний день, я йду на балкон шити картинку. Запланувала купу справ, але встала і зрозуміла, що нікуди не піду, тільки ввечері до собаки поїду. Будь-яку живність шкода...
Знову снився Сірко. Як і минулого разу, літній із сивими вусами. І знову слова: «Тримайся... Тримайся... Ми поруч! Ти чекала більше, ніж залишилося...»
Так, я тримаюся, як і всі херсонці.
Так, я знаю, що залишилося менше, ніж ми чекали.
Так, я знаю, що наші поруч.
Хотілося запитати отамана: «Скільки? Коли?». Але розумію, що цього ніхто не знає. Ми просто знаємо, що це буде... Ми не ставимо часових рамок і не слухаємо жодних аналітиків... Деякі навіть дату сказали – 20 жовтня... Ми не зачаровуємося, щоб не розчаровуватися. Живемо одним днем. Милуємось золотом осені, купаємось у променях теплого сонечка.
P.S. Пес знайшовся... Ледве йшов. Стояти не міг. Їв лежачи. Де він був, що з ним сталося, ми не знаємо... Два дні не було.
19 ЖОВТНЯ
Одеса... До тебе тепер дні шляху та десятки блокпостів... Немає дороги через Миколаїв. Як тільки звільнять Херсон, одразу поїду до Одеси...
Сьогодні напевно тільки лінивий не писав про термінову евакуацію. Про обстріли, які начебто готує ЗСУ по житлових кварталах... Про підрив дамби...
Відповіла вже на десятки особистих повідомлень. Дублюю тут:
– Я нікуди не їду. Не хочу загубитися у безкраїх лісах Сибіру.
– Коша теж нікуди не їде. Їй і тут добре.
– Чи боюся я обстрілів? Боюся, звичайно. Йде війна і ніхто не знає, що буде завтра. На території країни наразі немає безпечного міста. Але знаю, що наші не стрілятимуть по Херсону. А русня… Варвари, що з них взяти.
– Мені не приходило смс і не дзвонили із запрошеннями на евакуацію.
Я тішуся теплими осінніми днями, можливості вишивати на балконі, на сонечку.
Вірю і чекаю...
20 ЖОВТНЯ
Вчора було дуже красиве небо. Я фотографувала близько п'ятої вечора на абсолютно порожній набережній, і в цей час небо було блакитне, з білими смугами – картинка красива, ніжна.
До собаки теж ходила. Принесла смаколиків, але він не накинувся на їжу як завжди, тож був не голодний – і слава Богу. Пташки – ті голодні завжди або просто їдять про запас. У порту повно «поліції» та космодесантників, які стежать за «евакуацією». А її-то я й не побачила. Можливо, хто хотів – той вже евакуювався, я ж по обіді в порту була.
Майже вісім місяців я в окупації, але досі не можу спокійно реагувати на людей зі зброєю. Добре, що ходила не одна... Люди із автоматами скрізь... На ринку, у магазині, дуже багато у центрі міста. Чого від них чекати? Що в них на думці? А вони ще й підкреслено ввічливі... Ну так, уб'є тебе, посміхаючись.
21 ЖОВТНЯ
Осінь вступила у свої права, принесла з собою вітер і похолодання. Настає час імбирного чаю та глінтвейну, посиденьок з друзями на кухні... Товто такий час наставав колись, у минулому житті, до війни, до окупації... А зараз... Зараз час сповільнився. Дні схожі один на інший.
Я дуже люблю сонце. Вірніше, маю залежність від нього. Моя майстерня на сонячній стороні, вишивка вимагає хорошого освітлення, бо ніяка лампа не замінить сонечка. Тепер на балконі вже холодно, доведеться перебиратися на кухню. Коша не дуже любить кухню. Там немає її гламурного дивану, там обмежений простір. Але вона все одно сидітиме там зі мною...
Кажуть, що вночі було гучно, але я не чула. Прокинулася від дикого головного болю. Зварила каву, наче стало легше...
Вишивати сьогодні не вийде, може зв'яжуться шкарпетки для доньки. Давно не в'язала... Може й піде робота, не знаю. Хочеться шити сорочку... Але темно, нічого не видно.
Новини не читаю... Втомилася. Чесно.
- Віддасть русня Херсон.
- Триматимуться до останнього.
- Відійдуть на лівий берег і почнуть обстрілювати місто.
- Підірвуть ГЕС.
- Не підірвуть ГЕС.
- Використовують тактичну ядерну...
- Замінують місто та захочуть підірвати як Краків.
- Зітруть з лиця землі як Марик...
Це лише частина того, що говорять експерти.
У кожного з тих, хто залишився і залишається в місті, є своя причина робити це.
Ми тут, у своїй країні, у своєму місті.
МИ ВДОМА!!!
МИ ВІРИМО І ЧЕКАЄМО!
Залишилося менше, ніж чекали...
Ми живі і будемо живі на зло русьнє!
22 ЖОВТНЯ
Сьогодні пішли до собаки та птахів пізніше. Не хотілося зустрічатися з «натовпами, що евакуюються», і тими, хто їх охороняє. І правильно зробили. Прийшли з подругою, коли вже всі розходилися. Евакуювалися здебільшого міцні, спортивної статури хлопці, один з яких евакуював телевізор...
Порожня набережна річпорту набагато приємніша без нашестя єдиноросів. Вдень, кажуть, вони там за столиками сиділи, пропонували чай і каву тим, хто виїжджає.
Рибалка був один, найстійкіший. Ловив дрібну рибу, але був радий і тому.
День, який з ранку був похмурим, по обіді порадував сонечком. Потеплішало – і на вулиці, і на душі. Напевно тому, що я нарешті розвіртуалилася з фейсбучною подругою. Пару годин пролетіли як мить... Здорово, що ми «на одній хвилі», триматимемося разом, так легше.
Ліфти по Херсону почали відключати. Що ж, стрункішатиму... Набрала вагу за окупацію, саме час зайнятися собою – скоро вишиванки вигулюватиму.
Коша знову роздерла собі шию... Якийсь нескінченний марафон лікування Коші. Мазати маззю вона не дає, а без мазі не заживе... Хех...
Порадував курс рубля. Бабулі на базарі сказали, що рубль брати не будуть, бо він ходить до понеділка. Бабулі щось знають??? Ну, до понеділка трохи залишилося, почекаємо.
У місті «паніки немає». Чмонемобілі мчать у бік Антоновського мосту. Я там не буваю і не знаю, як виглядає переправа. Як переправити всіх? Ясна річ, що змішають своїх військових з цивільними... Тирять усе, що можна... Ню-ню.
Послухала якогось американського військового експерта. На його думку, Залужний – красава, і сплановані ним операції увійдуть до підручників. Чекаємо, що він вигадав для Херсона. Віримо ЗСУ та Залужному.
Херсон – це Україна.
23 ЖОВТНЯ
Що маємо нового? Відсутність Інтернету. Знову. У мене є на сімці трохи від російського.
Вчора запізнилася до годівлі птахів, і мої друзі пішли без мене. Проте я встигнула приїхати до закінчення роботи човнярів-перевізників, щоб почути історію. Історію порятунку кішки, яку нам розповів сама рятівник. Трапилось це так. Перевізник взяв на борт сім'ю з п'ятьма котами у переносках. А далі розповідь від першої особи:
- Рухаємось по Дніпру. Хвиля висока, штормова. Природно, човен качає. І раптом одна з кішок виламує двері в переносці, стрибає спочатку на борт, потім на ніс, а потім стрибає у воду. Я кричу: «Всім сидіти, не вставати!», після чого розвертаю човен і прямую до того місця, де сиганула у воду кішка. Дивлюся, борсається, сучка така, тримається на воді. Я глушу мотор, простягаю руку до неї, а вона йде під човен. Блін, я запускаю руку під човен, навпомацки хапаю її, витягую. А вона, гадина, давай клацати зубами, всі руки погризла, мов компостером. Віддав господарям, завернули у щось. І тут один пасажир кричить:
- Я напевно телефон у воду впустив!
- Ні, за телефоном я пірнати не буду, вибач.
Ми продовжили шлях, прибули до призначення. Вивантажили всіх котів і всі речі, і тут той чоловік каже:
- Фух, телефон знайшов, у паніці в іншу кишеню засунув...
Ось така історія з гарним кінцем. Що чекає людей на лівому березі, куди вони рушать далі? Що буде з нами на правому? На ці запитання відповіді немає... Йде війна моторошна, бридка.
Ми залишаємося, чекаємо і віримо...
24 ЖОВТНЯ
24-е число. Знову 24....
Ще один місяць окупації. Так хочеться, щоб все це закінчилося.
Покрали пам'ятники. Поки що два – Ушакова, який не Ушаков, та Суворова, який таки був Суворовим. Потьомкін ще стоїть. Я ось думаю – а чого гармату перед музеєм і танк біля телебачення не вкрали?
Сьогодні комунальники знімали плакати про Росію, яка тут назавжди. Знімали вибірково. Щось знають чи завтра приліплять нові?
Осінь порадувала теплим і сонячним днем, тому, зробивши запаси для котикофф, птахів і собак, більшу частину дня я провела на вулиці.
До птахів і собак пішли раніше, спостерігали за евакуацією. Потім якось розповім, не зараз.
Місто живе без інету... Світло часом є, часом немає. А орки є, хай їм грець... Катаються на броні... Ню-ню.
25 ЖОВТНЯ
Херсон залишився без автобусів, їх «врятували» росіяни – від кого? Так хочеться Кирилка запитати – от на фіга?
Містом ходять нові чутки. До того, що нас затоплять, підірвуть і розстріляють з арти, додалося нове: з понеділка відключать світло, газ і воду... Хех...
Знову чую – потерпіть, трохи лишилося, вас скоро звільнять... Трохи – це скільки? Кожен день в окупації – вічність.
А ще мені сильно «смердить» якимось договорняком. Здається, про Херсон всі все знають, окрім херсонців. Не чутно звичної контрбатарейної боротьби. Підозріло тихо. Місто цілеспрямовано грабують. Вивозять усе, що можна. Звичайно, ми не кидаємося битися з озброєними людьми, життя дорожче... Регулярні частини РФ замінюють чмобиками... Дивно все якось тут...
Нам залишається лише те, що ми робимо останні 8 місяців – чекати. І ми чекаємо...
Птахи, коти та собаки цілі, нагодовані.
26 ЖОВТНЯ
Осінь сьогодні порадувала теплом. Ні, зранку дощило і було похмуро і дощово. Здавалося, що це на весь день. Але ні! Природа зглянулася на Херсон і дала тепла та світла.
З ранку поїхала до дітей... Упорядкувати себе (зафарбувати сивину, скоро зустрічати ЗСУ) і відвідати собаку і кота – Дебру та Декса. Дебру возили до лікаря, чипували, провели собаче ТО. Усі з нею нормально. Поки всі їздили до клініки, ми з котом були на господарстві.
Херсон... Ну... Потьомкіна теж вкрали. Не розумію радості городян з цього приводу. Злодії зносять пам'ятники, грабують музеї. Пам'ятник Потьомкіну крадуть вдруге, і вдруге – окупанти. Можна довго сперечатися про те, які пам'ятники і кому повинні тут бути. Мене обурює сам факт. Вкрасти пам'ятник.... Капєєць. До речі, за 30 років незалежності я не побачила у Херсоні пам'ятника Кулішу, ім'я якого носить театр. І ми, і росіяни добре вміємо зносити, а не ставити нові.
Знову чути нові версія нашої долі. Ні, нас не віддадуть, не підуть на лівий берег, залишивши місто. Місто оборонятимуть до останнього мобіка, його готують до оборони. Зміцнюють блокпости, будують лінії оборони у місті. Причому це кажуть і наші, і не наші... Проїхали містом, пошукали. Не знайшли.
Після кількох днів тиші почалися бабахи... Куди прилетіло – не знаю, інтернет ледве дихає. Подзвоню дітям, дізнаюся.
У моїх снах з'явилися нові персонажі – Калнишевський та Сагайдачний. Ті, що жили в моїх снах в різний час, з'єдналися. Калнишевський на нашому березі Дніпра. Сагайдачний у плавнях на протилежному. Дивна річ, що приходять у снах герої з минулого. Калнишевський мовчить. Сагайдачний сказав одну фразу:
– Дивись уважно, я не один, я з хлопцями...
І справді, придивившись, я побачила лучників, що злилися з плавнями.
«Як дивно, – подумала я уві сні, – На тому боці ворог і Сагайдачний із лучниками...». І прокинулася.
Дивні, дуже дивні речі відбуваються в моїй голові... Ну, спишемо на стрес. Що таке сни? Чому ми їх бачимо? Що хоче сказати підсвідомість? Але мені подобаються ці сни... Нехай приходять у них козаки.... Може, я щось зрозумію про них, про нас, про війну.
А поки збираюся до птахів та собаки. Піду дивитися на Дніпро та яхт-клуб…
27 ЖОВТНЯ
Сьогодні зібралися компанією і пішли іншим маршрутом, учотирьох не страшно. Двоє з компанії постійно відставали, бо один був професійний фотограф, а я так, погуляти вийшла.... З майстром змагатися не буду, але фотографій трошки теж зробила. В порту сфотографувала один-єдиний катер, який не "евакуювали"... І все... Всі інші на Лівому березі.
Рибалки сьогодні зі здобиччю. Моя нога поряд, як завжди, для порівняння.
З новин міста – «рятують» лікарні та аптеки. Нова хвиля розповідей, що з нами буде. То всі кричали, що «вони» тікають із Херсона. Тепер, виявляється, ні. Зе сказав, що це інформаційна атака на нас, щоб ми пішли в наступ, щоб перекинули війська з небезпечних напрямів. Задовбали всі, от чесно. Ніхто не подумав про людей, жодного разу. То кажуть, що наступаємо на Херсон, а виявляється на Харків. То «потерпіть трохи, і ми звільнимо Херсон», а виявляється, не той напрямок. Мовчали б краще... І знову – то бомба, то ГЕС, то нас зітруть як Марік, то квартали обстрілюватимуть, то одразу підірвуть все місто. То евакуюйтеся, то не треба. То в один бік, то в інший. На Лівий берег не треба – назад не повернетеся. На підконтрольну ніяк. Сказати, що я не добра – нічого не сказати.
Нічого не знаю, мені 17 листопада треба бути в Одесі – значить, шлях має бути вільним. Мені дуже потрібно, значить Всесвіт мене почує і ЗСУ, сподіваюсь, також.
Тварини живі, здорові... І птахи теж... Картинка шиється...
І осіннє місто прекрасне. Тільки дуже сумне й самотнє. Воно чекає на своїх мешканців... Воно хоче відчинити поки що зачинені двері.
28 ЖОВТНЯ
Сьогодні ми зустріли нашого пса на центральному ринку – чомусь у овочевих рядах. На запитання: «Що ти тут робиш?», відповіді, природно, не було. Йому навіть перепала куряча голова. Походив з нами по рядах, але назад у порт не пішов. Були якісь собачі справи... І на вечерю не прийшов.
Сьогодні тх, хто евакуювався, було менше, ніж охоронців. А всіх охоронців ми знаємо в обличчя. Вони намагаються з нами «дружити», кидалися допомагати шукати Вухатого, коли той пропав... Хех. Плили б ви, хлопці... Адресу ж пам'ятаєте, так?
Новий день приносить нові страшилки. Сил вже немає на це реагувати. Держадміністрація роздає нові поради, якими скористатися тут немає жодної можливості... Витончене знущання з людей, які на межі виживання. Вони ж бо на підконтрольній території.
Пішли з подругою подалі від порту, туди, де людей більше. Їй полегшало – люди… наче життя якесь. Випили каву з цукеркою з чашечки з блюдцем.
А я спіймала себе на думці, що не хочу бачити людей. Що, коли на вулиці помічаю своїх знайомих, роблю все, щоб мене не побачили, не впізнали. І причина дуже проста – ти не знаєш, хто вони, на чиєму боці, що в них у голові. Така собі гра у «свій-чужий». Напевно, ще довго мені буде комфортно зі своєю Кошою в однокімнатному раю. Без людей. І, зважаючи на це все, доведеться змінити професію...
Кошину рану ніяк не вдається вилікувати, роздирає нескінченно, безсовісна.
Сьогодні принципово не читала новин, і голові якось стало легше. Побуду водоростею, яка пливе за течією... Я не можу нічого змінити. Абсолютно. Я просто чекатиму, як і багато херсонців... Я перетворилася на точну копію Ждуна – три підборіддя, сало скрізь. Красуня! Але, як каже моя мама: «Не подобається – замружтеся!»
29 ЖОВТНЯ
Цілий день Херсон був без зв'язку. Причину не знаємо. Дали – і слава Богу!! Добре, що є алгоритм дій на цей випадок, тому з дітьми та друзями увечері ми всі зібралися в обумовленому місці.
Поки не було зв'язку, ми з Кошою сиділи вдома, на балконі. Коша як сонечко на сонечку.
Оскільки тиша на мене тисне, слухала радіо Краснодара. Виявляється, що українські війська відступають по всіх фронтах, бомбардують дитячі садки та школи. А американці атакували дронами флот (американці хоч знають про це?). Потім виявилося, що це українці дрони запускали... Краснодар виконав план мобілізації, своїх вони не кидають та обіцяють по 100 тисяч рублів. По Кримському мосту рух обмежений, і для фур з Таганрогу буде підготовлено шлях через Ростов, Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь та Джанкой. Уздовж дороги зроблять заправки, сама дорога займатиме 7 годин. І всяке таке інше...
Щось прилітало у місті, було голосно, але де і що – було незрозуміло.
Місто пустіє на очах.... Красиве осіннє місто абсолютно порожнє. О шостій вечора йшли вчотирьох проїжджою частиною... Жодної машини.
Отак і живемо. З вірою та надією. Зберігаємо своє місто.
30 ЖОВТНЯ
Сьогодні день автомобіліста. У нас у родині всі водять машину, окрім моєї мами. У неї й зібралися зранку. На столі – вареники з картоплею та шампанське, такий от набір.
Котрий день ми з дітьми шукаємо містом «підготовку до вуличних боїв». Поки побачили лише орківську білизну, яку сушать у сквері по вулиці Зала Егерсег. І чмонемобілі там, один старіший за інший. Кілька місяців тому хтось казав, що там, у сквері, орки закопали танки, залишивши тільки башту... Німа, блін.
Собака наш перебрався на ринок. Воно й зрозуміло, там є люди, а в порту закінчилися і ті, хто евакуювався, і ті, хто їх вартував. Нікого...
Кажуть, що де-не-де з'являється кабельний інтернет. У мене немає.
Місто, як і раніше, порожнє. Вулиця Соборна о 18.00 (по кацапському часу) – і нікого...
Багато розмов у мережах про те, що путін шукає миру, переговорів. Як дивно він шукає, зносячи наші міста і вбиваючи людей. І мені пофіг, про що він віщав на Валдаї, за якими ознаками визначався його психічний стан, який мусолять нескінченно... Поки я бачу одне: він робить все, що хоче, а весь світ у цьому бере участь. Тільки ці розборки точаться на нашій території і гинуть наші люди. Так, усі нам допомагають... але... добре, не буду... А то багато букв напишу, а фейсбук заблокує публікацію.
Сьогодні не вишила жодного хрестика, півдня проспала – чогось підскочила температура. Коша була дуже рада, я ж в ліжку з нею... Навіть рани дала обробити.
У місто разом з інтернетом повертається рубль... І зменшується кількість усього цінного, що було в місті. Тільки клькість орків збільшується.
Мій телефон тепер показує два часи: час по Херсону (тобто по Києву) та мАсковськоє врємя.
31 ЖОВТНЯ
Помітила, що всі мої пости починаються зі слова "сьогодні"... Ну, це ж хроніки.... Так і має бути.
Отже, телевізійники знімали сюжет про останній евакуаційний рейс з Херсона. Зняли і поїхали кудись у місто на таксі, а не на лівий берег. Це було о 16.00 год. А народ, отримуючи смс з часом останнього відправлення о 17.00, приходив як годиться за півгодини до відправки. Ось щойно прийшла смс, і час там стоїть о 17.00. А вже все.
У мене дві нові квітки. Одну нещодавно подарувала подружка. Другу – ту, що більша, – принесла сьогодні донька, побачила її на ринку та купила. Нехай росте.
«Гостей» у формі я сьогодні не бачила. Усі перевдяглися у цивільне. Навіть у порту нікого не було. Ні гвардійців, ні ДНРівців, ні поліції.
Містом ходять різні чутки... Я втомилася і від них, і від новин... Грабують, вивозять... Вивозять, грабують... Вибухнуть, затоплять, уб'ють... І так по колу... Вірю тільки собі та своїм очам. Чекаю, коли побачу приємні оку кольори.
Коша ловить сонячні промені на балконі... Спасибі осені за них. Так хочеться, щоб вони ще були.
Де-не-де з'явився дротовий інтернет. Але не в мене... Це було б занадто добре...
Накупили з донькою ниток на котячий будинок. Один для маминого кошеняти вона вже зв'язала. Тепер треба її котику зв'язати.