ЛИСТОПАД
Найскладніше для мене тепер – дочекатися світанку. Прокидаюсь я рано, а при світлі свічки не дуже можна щось робити. Тільки думати... А думи бувають різні... За відсутності зв'язку все більше хочеться вірити в диво.
З парку сперли паровозик, який катав дітей... Господи, паровозик! Це капець!
Херсон після дуже гучної ночі в очікуванні. І ми разом з ним...
Херсон – це Україна!
1 ЛИСТОПАДА
Ходили провідати наш дуб. З початку війни там не була.
Нагадую, сьогодні перше листопада, а у Херсоні квітнуть каштани, якось так у нас пізно восени. Вранці було прохолодно, зараз на сонечку навіть спекотно.
Навпроти набережної наполовину затоплений кораблик... Ганяють моторки та баркаси... Тиша, шум хвиль і знову ілюзія мирного життя... Все наше життя в Херсоні – суцільна ілюзія.... Повертаєшся обличчям до міста і – хлоп, і ти вже у реальності, в якій БТР, автоматники, машини з написом "Ахмат"... Ніколи не любила бородатих чоловіків... Тепер ще й боюся.
2 ЛИСТОПАДА
Увечері якось свіжо. Хоч і світить сонечко. Учора разом із голубами та собаками годувалися чайки. Сьогодні не з'явилися, хоч ми були готові...
Наш пес учора був, знову шкутильгав. А сьогодні його знову бачили на ринку, але вже в павільйоні.
Сьогодні на пристані було повно народу, переважно чоловіків. Це якось тривожно у наш час. Евакуації вже немає і хорошого не подумаєш. Виявилося, це черга транспортників за зарплатою. Фуух...
Повз на швидкості гасали буксири, вже помічені літерами Z і V. І нічого, що їхні труби пофарбовані в кольори нашого прапора, головне помітити і повісити свій, але тут прапор Андріївський.
Щось гримнуло дуже близько – так, що собаки зі страху перестали їсти і миттєво сховалися.
Вибісив сюжет на ICTV. Не витримала, залишила комент. Зазвичай я в публічних сварках не беру участі, але тут.. Вважаю за краще сказати в очі... Чекаю Хланя... Ніж так говорити про ситуацію в Херсоні – краще взагалі не говорити.
Сьогодні продовжували «рятувати» наш музей Шовкуненка. Думаю, що вивезуть абсолютно все. Блін. Нас звільняють від усього.
Завтра буде новий день. Що він нам принесе... Але пам'ятайте, у моєму світі немає іншої реальності, окрім тієї, в якій ми перемогли.
3 ЛИСТОПАДА
Відчалили два останні евакуаційні катери. Хоча автомат дзвонить і розповідає, що все працює. І смс приходять.
Сьогодні вдень у місті було гучно. Десь поряд зі мною. Але месенджери не працюють, нічого не прочитати – повідомлення надходять, але нічого не відкривається.
У порту перекосило трохи баржу... Затопили кораблик, назву та тип якого я забула.
На набережній багато рибалок і голодних котів.. Видно, погано риба ловиться.
Сьогодні день зустрічей.. На набережній подвійні обіймашки, на Суворовській подвійні, на Ушакова... Здається, що місто виїхало все, але ні... Стільки знайомих людей, і всі, як і я живуть надією.
Голуби вже впізнають мене. Тільки заходжу в порт, а вони летять з усіх боків, кружляють на головою... Незабаром буду як бабця в "Один дома"...
Поменшало аквафрешів. Офіційна версія «щоб не привертати увагу».
Чудові сни продовжують снитися. Розберуся потім.
Коша вдома. Після вибухів довго сиділа під ванною, все за правилами... Молодець!
Сьогодні новий день. Яким буде, що принесе? Вірю і знаю, що все буде так, як мені потрібно. Ну, а що в моїй реальності ви вже знаєте. Хто забув – читаємо вчорашню хроніку.
4 ЛИСТОПАДА
Тепло та сонячно! Як я люблю такі дні... Знаю, що скоро задождить, потім зав'южить.... А поки що ловлю моменти, коли можна піти до річки, погодувати собак, голубів та чайок... Подивитися як вони хапають хліб одна за одною, і виходить як розкадрування для мультика. Можна сидіти на лавці і, десь посіявши окуляри, жмуритися від променів сонця.
Сьогодні, катаючись містом, майже не бачила «гостей». Ну так, вони ж зайняті, крадуть...
Мої квіти цього року дуже радують. Гібіскус став такий великий і красивий... Потрібно буде навесні пересадити, він знову збирається квітнути.
Сидячи на сонечку, думаєш про те, що буде далі... Чого нам чекати? Ти не можеш про це не думати, як не намагайся. Тихо плескається вода, кричать чайки і так хочеться миру. Набридли всі експерти... путін те, путін се... Ось Китай йому пригрозив, ось ще хтось. Але йому якось глибоко насрати на це (вибачте), дупа шо гумова. Ракети летять, люди гинуть, країна в руїнах.
Сьогодні мені знову подумалося знову про те, якою буде Україна після війни. Я часто думаю про це.
А поки що просто хочу миру.
5 ЛИСТОПАДА
Красива тепла осінь... Жовто-зелена, яскрава, шелестить листям під ногами... Стукає підборами по бруківці, пахне кавою і здобою... Рідкісне в наш час поєднання.
Вийшла погуляти Суворкою, побачила відкриту гончарну майстерню, в яку на початку війни з дівчатами ходили на майстер-клас. Зайшла. Наші вироби опинилися на місці. Забрала, зробивши кілька знімків. Рада була бачити Катю, рада, що вона не поїхала, що працює і що можна піти до неї знову.
Триколорів у місті менше, «гостей» також. Щось гуркотіло весь день, і після чергових бабахів знову зник інтернет – і мобільний, і дротовий.
Зараз ми годуємо птахів і слухаємо бабахи... Милуємось красивим Дніпром і чистим блакитним небом. Хочеться, щоб воно було ще й мирним. Час 15.35 за Києвом. Рибалки, чайки та собаки – все на місці.
6 ЛИСТОПАДА
Неділя. За традицією це день сім'ї та друзів. З ранку з дітьми поїхали мені за термосом, бо мій, якому літ більше, ніж моїй доньці, ні на що вже не годиться. Час йде до зими, до імбирного чаю, коли ліньки вилазити з-під ковдри... Коротше, потрібна у господарстві річ. Тут ще й страшною зимою лякають… Купили. А в обід домовилися з друзями хінкалі поїсти в улюбленому місці. Посиділи круто, обід закінчили при свічках, бо світло зникло. Версій, з якої це причини, безліч, але версії є – а світла все одно немає.
Дивно те, що з вчорашнього дня у мене не було інету з руzzкої сімки. Але коли світло зникло, то інет з'явився.
О четвертій побігла до птахів. Їх тепер більше прилітає. Подивилася як поступово набирає воду і тоне баржа, що стоїть на протилежному березі Кошової. І послухала дивовижну історію від Дімона, якого я тепер називаю рятівником кішок.
Пам'ятаєте історію про кішку, яка сиганула у річку? Сьогодні Діма розповів нову.
Кілька днів тому ми бачили, як він привіз сім'ю з дівчинкою. Дівчинка, вилізаючи з човна, гірко плакала, а всі її запитували: «Ну як ти його не втримала?». А дитина плакала... Про що йдеться зрозуміти було неможливо. А сьогодні Діма розповів, що було. Виявляється, при посадці в човен у дівчинки з рук вирвалося і втекло кошеня. Втікло у плавні. Знайти одразу не вдалося, бо треба було їхати. Дитина ридала, захлинаючись, півдороги, заспокоїти її не могли, і Діма пообіцяв їй кота знайти. А він людина слова. Вранці поїхав шукати. Вдягнувши рибальські чоботи, прочісував очерети. І нарешті почув нявкання нещасного кота. Але кіт рятуватися не дуже хотів. Точніше хотів, але боявся і до Діми не йшов. Неподалік від цього місця якийсь дядько ловив рибу. Діма попросив дядька того кота виманити, пояснивши всю ситуацію. Сказав, що приїде за котом дорогою назад. Повернувшись, він отримав з рук в руки нещасне кошеня, якого дядькові вдалося виманити рибою – воно ж півдня і ніч сиділо в плавнях голодне і холодне. Діма привіз цей скарб у Херсон, зателефонував мамі дівчинки і вручив ридаючій (вже від щастя) дитині її безцінне кошеня. Мама намагалася всунути Дімі гроші за врятованого, але наш герой відмовився.
Він розповів ще багато історій, але я перекажу їх після війни. А поки що наш рятівник поїхав додому варити кашу своєму псові. Діма ж не кошатник, він собачник, але цієї осені він рятує котів...і людей… Але це зовсім інша історія.
А поки місто сидить без світла, я заварила собі чай з лимоном у новому термосі і, сховавшись під ковдрою та обійнявши Кошу, пишу цю хроніку. Пауербанк був заряджений, тому телефон поки теж.
Вірю, сподіваюся і чекаю... І весь Херсон зі мною...
7 ЛИСТОПАДА
Вважається, що понеділок – день важкий... Ну, напевно, так! Світло до міста так і не повернулося. Читаючи різних експертів, розумію, що це може бути надовго. Голос Херсона – Кирилко мовчить із цього приводу. Українські голоси говорять, що це до повної деокупації міста, яка, у свою чергу, плавно змістилася з листопада на січень... До зміщення дат нам не звикати. Пам'ятаємо, що Хлань «звільняє» Херсон з 26 березня.
Ті, хто залишилися в місті, розуміли, що буде спроба видавити народ із міста. Щоб херсонці, яким увесь цей час не «прилітало», опинившись без світла та води, кинулися на лівий берег. Історії тих, хто туди потрапив, різні – і з добрим кінцем, і жахливо моторошні. Що таке окупація та життя в ній, зрозуміє лише той, хто пройшов через це. Спілкуючись учора з друзями, зрозуміли, що ті, хто виїхали, навіть провівши тут якийсь час, дуже швидко забувають, що тут і як. І починається: ось ви і те не так робите, і це. Всіх запрошуємо назад, до Херсона – особистим прикладом показати як правильно...
На каналі у Кирилки прочитала безліч запитань до нього: а куди дивиться влада, чому армія мародерить, де ж поліція? І багато інших цікавих питань. Відповіді, звісно, немає.
Бачили ми вчора місцевих мародерів. На вбитому, іржавому москвичі з таким же причепом вони тягли на ньому матраци, а на лобовому склі гордо біліла буква V – викладена лейкопластирем.
Потім я дізналася, що сперли з парку паровозик, який катав дітей... Господи, паровозик! Це капець!
У стародавні часи ворогові давали на розграбування захопленого міста три дні. Херсон грабують дев'ятий місяць, і кінця цього й краю немає.
Прокидається місто, під вікном пробігають рідкі перехожі. Вийшли на лінію нечисленні маршрутки. Місто впевнено вступило в новий день. Розвиднилося, і на балконі можна читати. Для вишивки темно, небо затягнуте хмарами.
Коша спить на колінах. Я грію у неї під пузом змерзлі руки (на балконі прохолодно), п'ю заварений з вечора чай і радію новому дню.
До птахів піду обов'язково.
8 ЛИСТОПАДА
Хроніки темряви.
Нового майже нічого... Світла в мене немає, у мами та дітей теж. Ми всі у різних районах міста. Поки був зв'язок, як завжди відпрацювали план дій. Вранці він став у нагоді. Діти забрали мене до себе, де є генератор, можна зарядити телефони, подивитися новини і дати про себе знати.
Декстер на своїй лежанці висловлює пофігістське ставлення до всього, що відбувається. У нього є все, чого хвилюватися?
Найскладніше для мене тепер – дочекатися світанку. Прокидаюсь я рано, а при світлі свічки не дуже можна щось робити. Тільки думати... А думи бувають різні... За відсутності зв'язку все більше хочеться вірити в диво. Але за меншої кількості «гостей» ти все одно знаєш, що місто в їхніх руках. Що ця тиша уявна і битва за місто неминуча. Ніхто не віддасть захоплені землі.
Осінь суха і тепла (відносно). Місто тішить осіннім листям і сонечком.
Увечері піду на річку до птахів та собак.
Ми живі, цілі і у своєму місті.
Ми всі разом віримо та чекаємо...
9 ЛИСТОПАДА
Хроніки темряви.
У Херсоні де-не-де з'явилося світло. Але не в мене... І не в дітей... І не в мами... Три невдачливі райони.
Вчорашні птахи та собаки ситі. Галасливі чайки та самотня качка трохи розвеселили своїм шумом і гамом.
На календарі листопад, а в Херсоні цвітуть кульбаби... Якось так.
Я примудрилася прищемити палець дверима машини, і тепер я володарка синього нігтя і ниючого болю.
Ніколи не читала книг про війну. Ні про яку. І кіно не дивлюсь. Я знала, що війна – це страшно, від діда, який пережив окупацію. Він розповідав емоційно, як усі в нашій родині. І я не хотіла поринати у цей жах і страх. На полиці у друзів натрапила на «Морський вузол» В'ячеслава Савченко. Я бачила цю книгу сто разів, у різних місцях. Навіть встигла пообіцяти авторові шоколадку. Але читати не наважувалася... Тільки зараз, в окупації наважилася відкрити. І тепер з неї починається і закінчується мій день. Читати доводиться з ліхтариком, як у дитинстві в піонерському таборі. Що мені ще залишається у темряві... У мене є запитання до автора, і я сподіваюся при зустрічі їх задати. Чекаю і вірю у скору зустріч...
А поки що я заряджаю телефон і ловлю інет. Поки що я кричу про Херсон, який тепер без влади. Руська пішла, а наша ще не прийшла. Настав час тепер уже наших мародерів. Про це розповім окремо.
Чекаю... Вірю...
10 ЛИСТОПАДА
Хроніки темряви.
У Херсоні зі світлом, водою та зв'язком ті ж проблеми... Проте, незважаючи на це, приводів для радості сьогодні було багато – 5 іменинників серед моїх знайомих. Усіх вітаю! Подарунки, які вони отримали були шикарні: це Стремоусов і Шойгу зі своїм наказом.
В аварію з Кирилкою не вірю... Думаю, таки грохнули його! Із Шойгу теж все не просто. Повірити руснє – себе обдурити. Побачу наш прапор на майдані Свободи – повірю!
Зайшла в гості випити кави, потрапила на день народження, дов’язала шкарпетки дочці та замість кави випила шампанського за здоров'я іменинника.
Піду погуляю містом, благо воно сонячне...
Віримо у перемогу, чекаємо на ЗСУ.
11 ЛИСТОПАДА
Хроніки темряви... І туману...
Другий день у місті зранку туман як молоко. День обіцяє бути теплим та сонячним, що дуже добре за відсутності світла та опалення... Ну і води теж немає.
Сьогодні їздили до поліклініки щось вирішувати з моїм вдареним пальцем. Хоча я й застрахована, ніхто зараз жодних паперів мені не підпише. Нема кому. Тож зі страховкою я пролетіла. І зв'язатися зі страховою також не можу. Окупація.
Інету немає. Палець подивилися, вказівки дали та відпустили на всі чотири сторони. Сказали прийти за п'ять днів. Якщо не відпаде ). Мені він дуже не подобається, але хірург сказав, що поки що не смертельно. Ключове слово «поки»...
Бачили підірвану телевежу. Лежить як гора металу. Інет ловив трохи на пляжі Лілея, але хроніку поширити не встигла і відповісти на повідомлення також.
Людей у місті багато. Величезні черги за водою та бензином.
Херсон після дуже гучної ночі в очікуванні. І ми разом з ним...
На годиннику 10.57 ранку за Україною! Херсон – це Україна!
12 ЛИСТОПАДА
Хроніки. Потрібно було написати їх учора, але зв'язку не було, тож пишу сьогодні!!
Хроніки окупації закінчено, а хроніки війни – ні.
Херсон – Україна!
Без світла, без води та зв'язку – але Україна!!!
Ми вільні!!! У своєму місті, у своїй країні!
Можна не ховати телефон, одягти вишиванку, яку шила на визволення міста. Ми дістали наші прапори і можемо сміливо йти з ними містом.
Дякувати нашим хлопцям, які робили все, щоб цей день настав. Попереду ще багато роботи.
А Сірко уві сні пішов на лівий берег. Сказав, що настав час до моря... Там ще багато роботи. Вірю старому отаманові. Вірю та чекаю вільної України.